Алкід — син сили, ім’я міфічного героя, велетня.
Іовиченко. Шевченко і сучасність. К., «Дніпро», 1964»
Поет змальовує «неофітів» як провісників нової соціальної правди. Коли їх везли в Рим на криваву розправу* головний герой твору — Алкід віщує перемогу, яку здобудуть «неофіти» з мечами в руках. Тоді вони
Окують царей неситих В залізнії пута,
І їх, славних, оковами Ручними окрутять.
І осудять неправедних Судом своїм правим....
(II, 289—290)
Цими словами Шевченко висловив свою віру в збройне повстання і перемогу народу над самодержавством, заклик зруйнувати царство Нерона не християнськими, а революційними методами.
У сатиричному змалюванні образу Нерона, самозакоханого, жорстокого тирана поет не обмежується лише дискредитацією Миколи І. Тавруючи миколаївський режим, він таврує Олександра II та будь-який режим сваволі і тиранії. За допомогою спеціальних лексично- фразеологічних засобів осміяно слова із істинних царських указів: «самі благоволили дать». Зумисна огрубле- ність лексики теж створює відповідне ставлення до Нерона:
Не громом праведним, святим Тебе уб’ють. Ножем тупим Тебе заріжуть, мов собаку.
Уб’ють обухом.
(II, 291)
Використовуючи географічні назви, імена римських діячів, міфологічні назви, безліч деталей римського по- буту (Тібр, Сіракузи, Аппіїв шлях, Нерон, Декій, Гіменей, Капітолій, Лета, Алкід, гетери, пенати, сенатори, патриції, гладіатори та ін.), поет відтворює колорит римської дійсності. Але одночасно з цим він вкраплює в художню тканину окремі деталі сучасності, які порушують римський колорит. Такі слова, як воєвода, острог, сенат, плебеї-гречкосії, бульвар мести, розкидані по всій поемі, дозволяють читачеві зрозуміти задум поеми викриття всієї системи самодержавства.
У спогадах Поліни Анненкової (Гебль) читаємо: «Кн. Трубецкая рассказывала мне, когда я приехала в
ком. Коломийковий розмір допомагає передати зміну настроїв, переходи від гнівної сатири до лірики, від па- тштики до епічного викладу. В «Неофітах» цим же розміром написано псалом Алкіда, саме за допомогою народного метру і повторення милозвучних голосних поет перетворив релігійний гімн на революційний. Якщо , к<і до цього ще додати, що Шевченко вживає старослов’янізми, то стане зрозумілою ота урочистість і піднесе- I ність звучання псалма Алкіда.
І прилетять зо всього світа Святиє мученики. Діти Святої волі. (II, 285) Хвала вам, лицарі святиє! (II, 291) Те саме слово наповнюється іронією, сарказмом ли вживається на означення «кесаря обожненого»: Де ти сховалась? Чом на його, На кесаря свого святого, Не кинулась? Бо стерегли... (II, 292) За ним, твоїм Юпітером святим, Залізну браму зачинили. ЇЖ 292) Наявність у поемі епічних картин, ліричних автоі ських відступів, монологів героїв визначили складну і ритмомелодику. Розмір «Неофітів» в основному — ЯМі бічний, він ніби засвідчує відому поемну традицію. Метр, римування, строфіка відбивають динаміку змієїд твору. Дослідники ритміки Шевченка відзначали своє* рідність морфології рими поета, яка визначається у повторах закінчень і звукових груп, що найчастіше виступають як звукові пари і займають різноманітні по^ зиції в структурі слова. Наприклад: кесар-Зевеса, куми- ра-мірро, різниці-патриції, назореїв-Колізеї, привела-за- ревла, пронеслась-сховалась-кинулась, одпочила-силу, раз-спас тощо. А ось як «озвучено» за допомогою алітерацій та асонансів один із драматичних уривків поеми: - Арена звірем заревла. А син твій гордо на арену, Псалом співаючи, ступив. І п’яний кесар, мов скажений, Зареготавсь. І леопард Із льоху вискочив на сцену, Ступив, зирнув... І полилась Святая кров. По Колізеї Ревучим громом пронеслась І стихла буря. (II, 292)
Ще живуть,
І богу моляться, і мруть Хрещені люде.
Хрест високий На кладовищі трохи збоку Златомальований стоїть.
(II, 280)
Пауза створює безперервну плинність думок, передає зміну настрою, почуттів.
Багатство емоцій, переживань героїв поеми лише одними засобами ритмомелодики передати неможливо. Шевченко посилює емоційність вірша використанням | синтаксичних фігур, зокрема поєднанням синтаксичного паралелізму з анафорою:
Щоб огненно заговорила,
Щоб слово пламенем взялось,
Щоб людям серце розтопило.
(II. 281)
Аналіз поеми показує, що цей твір — свідчення нового поетичного злету генія Шевченка. Не «недогарок таланту» повернувся із заслання, як твердили українські буржуазні націоналісти, а поет, геній якого подарував людству твір високого ідейного гарту, епічне поетнчне
Ямб — НЄ ЄДИНИЙ розмір, застосований В поемі. ВІН із г. К. Сидоренко. Ритміка Шевченка. Вид-во КДУ, 1967
іноді змінюється коломийпцим чотирнадцятискладни- стор. 173.
X /_]к 121
полотно, що стало одним з найвизначніших революційних творів у світовій літературі.
У «Неофітах» єдиним сюжетом об’єднуються ліричні філософські роздуми і гнівна сатира, героїчна патетика революційної боротьби і сила материнського почуття. Твір Шевченка — зразок історичної ліро-епічної поеми ■ нового типу, з соціальними узагальненнями, політичним спрямуванням, сатирнко-викривальними елементами та романтично-піднесеною героїкою революційної боротьби. Все це дає підстави говорити, що Шевченко створив таку ліро-епічну поему, в якій дано високоузагальнене синтетичне зображення епохи.
У поемі «Неофіти» Шевченко вперше використав алеї горичний образ сокири, який повториться у наступних його творах — «Я не нездужаю нівроку», «Марія», «Бу/ вали войни й військовії свари» 16.
Від «Гайдамаків» Шевченко прийшов до «Неофітів/ де, як влучно висловився Л. Новиченко, «героїка паї ріотично-визвольної боротьби тісно переплітається з г- роїкою революційного подвигу» 17.
Продовжуючи кращі традиції політичної поезії д- ^абристів, Шевченко піднявся у «Неофітах», як і у всі своїй творчості, до ідей всенародної революції — головної програмної настанови російської революційної де- мократії.
Буржуазно-поміщицька критика намагалась всіляко, притупити революційний вплив «Неофітів», знецінитй їхню мистецьку вартість. Наприклад, А. Лисовський у книжчині «Главные мотивы в поэзии Т. Г. Шевченко»; (1896) «нашіптував»: «Вся история в «Неофитах» рас-і сказана слабо, бедно, характеры не выяснены; сильные, драматические положения совершенно не разработа-/ ны...». У своїх «коментарях» до поеми буржуазний націоналіст Б. Лепкий зображував Шевченка «народо-і любцем, філантропом і віруючим християнином». Частої елементи фальсифікації проникали в перекладацьку практику. Так, у «Кобзарі», що вийшов у перекладах російською мовою 1911 р. (за редакцією М. Славин- ського), строфа з присвяти була нарочито перекручена.:
- Василь Мова (Лиманський), Поезії, стор. 125.
- На початку XX століття.
- «Народна творчість та етнографія», 1971, № 2, стор. 24.
- З теорії та історії поеми
- 8 «Рамаяна». Післямова о. Білецького. К., Держлітвидав України, 1959, стор. 322.
- Повернувся голодним, щебечеш.
- 3. М. Потапова. Русско-итальянские связи. Вторая половина XIX века. М., «Наука», 1973, стор. 69.
- М. Бажан. Дружба народів — дружба літератур.— у кн.: «Люди. Книги. Дати. Статті про літературу». К., «Радянський письменник», 1962, стор. 13.
- Плідними в цьому плані видаються нам пошуки об'єктивного висвітлення впливу Байрона на Пушкіна у монографії: в. И. Куле-
- Н. Аристов. Об историческом значении русских разбойничьих песен. Воронеж, 1875, стор. 82.
- І і. Пільг у к. Т. Г. Шевченко — основоположник нової української літератури. Вип. 2. К., «Радянська школа», 1963, стор. 125.
- І Наварили ляхи пива,
- 1 Ляшків-панів частувать.
- Налигачем скрутили руки, Об землю вдарили — нема,
- По селах голі плачуть діти —
- 86 Taras Szewczenko. Studium przez Leonarda Sowinskiego z dolqczeniem przekladu Hajdamaköw. Wilno, 1861, стор. VIII. Переклад наш.— m- г.
- 1 Замучені руки
- Приголубь-и обогрей!
- Ю. О. І в а к і н. Сатира Шевченка. К., Вид-во ан урср, 1959, стор. 260.
- Алкід — син сили, ім’я міфічного героя, велетня.
- 16 В. Косяк. Эпос революционного подвига.— «Советская-'Ук- ранна»; 1961, № 1, стор. 151.
- 1 Л. Новиченко, Шевченко і сучасність, стор. 87.
- Справочный энциклопедический словарь. Издание к Крайя, т. 2, сПб, 1849, стор. 379.
- А. В. Никитенко. Рафаэлева Сикстинская мадонна.— «Русский вестник», 1857, № 19, стор. 8.
- Ю. О. Івакін. Коментар до «Кобзаря» Шевченка. Поезії 1847—1861 рр„ стор. 288.
- З ціпочком тихо попід тином:
- А їй немудрую хустину,
- Цитати взято з у цілому цікаво! книжки: і. В ані на. Українська Шекспіріана. К., «Мистецтво», 1964, стор. 11.
- Встала мати,
- Ф. Я. Прийма. Шевченко и русская литература XIX века. М.— л., Изд-во ан ссср, 1961, стор. 286—288.
- И. Тургенев. Собр. Соч. В двенадцати томах, т. XII. М., гихл., 1955, стор. Ж
- В день воскресний твойого повстання.
- Труну одкрийте!.. Синку, ручку дай!
- Жанр. Віршована драма теж синтезує всі три способи відображення дійсності. В чому ж тоді різниця між нею і драматичною поемою? Оче-
- Поетична — значить драматична
- ...Комуни серце горде й непокірне,
- 1 «Вітчизна», 1972, № 11, с. 168,
- 252601, Київ-мсп, вул. Володимирська, 42.
- 7 Див.: в. I. Л е н і н. Повне зібрання творів, т. 1, стор. 128—129.
- 11 Василь м и к и т а с ь. Галузка могутнього дерева. Літературний нарис. Ужгород, «Карпати», 197!, стор. 72.
- 11 «Світова велич Шевченка», т. 3. К., двхл, 1964, стор. 191.
- 53 «Історія української літератури у восьми томах», т. 3, стор.
- 1 «Народна творчість та етнографія», 1970, Ке 1. Сі 50.
- 13 Наливайко д. С. Искусство; направления, течения, етили, с. 250.
- 19 Арістотель, Поетика, к., «Мистецтво», 1967, стор. 41.
- 29 М. А. Л а з а р у к, Беларусская паэма у другой палави- не XIX —пачатку XX стагоддзя, Мшск, Выдавецтва бду 1мя
- 33“Л. И. Тимофеев, Теория литературы, стор. 861.
- 46 Іван Франко, Твори в двадцяти томах, т. 10, стор. 468.
- 47 Іван Франко, Твори в двадцяти томах, т. 10, стор. 221*
- 66 Цит. За кн.: о. Р. М а з у р к е в и ч. Зарубіжні фальсафімгаофя української літератури. К-, двхл, 1961, стор. 78.
- 67 Є. С. Ш а б л і о в с ь к и й. Шляхами єднання (Українська література в її історичному розвитку). К., «Дніпро», 1965, стор, 12.
- 68 В. І. Л е н і н. Повне зібрання творів, т. 32, стор. 334.
- 73 Тарас Шевченко. Повне зібрання творів у шести томах,
- 74 Див.: м. П. Г н а т ю к. Олександр Афанасьєв-Чужбинський.— «Радянське літератуг цнавство», 1972, № б, стор. 46
- 99 У народних піснях місце наголосу залежить від мелодії.
- 146 »Всенародна шана». К, «Наукова думка», 1967, стор. 34,
- 158 Там же, с. 272. (Розрядка наша.— б. М.).
- 173‘Луначарский а. В. О театре и драматургии. Избранные статьи в 2-х томах, т. 2. М. 195'
- 177 Теоріц драми в історичному розвитку, с. Я®-