20. Життєвий і творчий шлях Федьковича.

Народився в родині небагатого шляхтича-службовця Адальберта Федьковича в містечку Сторонці-Путилові на буковинській Гуцульщині. Вчився у Чернівецькій німецькій реальній школі, пізніше працював у Ясах і Нямці в Молдавії; відбував військову службу у Семигороді й став поручником; тоді ж брав участь у поході до Італії, під час якого написав перший вірш українською мовою — «Нічліг» (1858). Для написання ранніх віршів використовував латинську абетку, оскільки кирилиці не знав. По звільненні з військової служби Федькович працював у рідному селі, був шкільним інспектором Вижницького повіту. Запрошений до Львова, Федькович працював редактором видавництва «Просвіти» і театру «Руська Бесіда». Останні роки провів у Чернівцях, де був редактором газети «Буковина». За заслуги на літературному полі обраний почесним членом НТШ. Помер 11 сiчня 1888 р. у Чернівцях, де й похований на Руському цвинтарі. Першими друкованими творами Федьковича були німецька балада та романтичне оповідання “Der Renegat” (1859, сліди балади, опублікованої окремо, загублено). Творчість німецькою мовою письменник не припиняв до кінця життя, видавши дві збірки поезій та надрукувавши ряд віршів у часописах. Кілька творів, в тому числі німецький переклад трагедії “Довбуш”, лишилися в рукописах. У німецькомовній творчості Федькович розробляє переважно ті ж проблеми, розгортає ті ж мотиви, що й у творчості українською мовою; нерідко твір німецькою мовою є перекладом або переспівом його українського твору або навпаки. У поетичній творчості: збірки «Поезії» (1862 року), «Поезії» (1862 — 67), «Поезії» (3 тт. 1867 — 68), «Дикі думки» (1876) й ін. Федькович поєднував впливи західно-європейського романтизму з буковинським фолькльором. У його ліричних віршах переважає гуцульська тематика, в якій відтворено переживання жовнірів, відірваних від рідного краю, які у відчаї доходять до дезертирства чи самогубства: «Дезертир», «В арешті», «Рекрут», «Святий вечір». З цією темою тісно пов'язана туга гуцула за родиною, домом, батьківщиною та жовнірська неволя: «Нічліг», «Марш на Італію», «Під Кастенодолев», «У Вероні», «Під Маджентов», «В церкві», «Новобранчик» й ін. Поеми Федьковича присвячені героїчним подвигам опришків, месників за кривду народу: «Довбуш» (1862), «Юрій Гінда», «Лук'ян Кобилиця» (1865), «Киртчалі», «Шипітські берези» та ін. Частина поетичної творчості Федьковича позначена впливом Т. Шевченка. Більшість оповідань і повістей Федьковича розкривають буйний світ гуцульського життя, нещасне кохання через брак взаємности чи інші перешкоди: «Люба-Згуба», «Серце не навчити», «Дністрові кручі». До жовнірської теми Федькович звертається і в прозі: «Штефан Славич», «Сафат Зінич», «Жовнярка», «Побратим», «Три як рідні брати» й ін. Крім поезії і прози, Федькович писав драми: побутова комедія «Так вам треба», історична трагедія «Хмельницький», мелодрама «Керманич». Крім цього, Федькович перекладав драми В. Шекспіра «Гамлет», «Макбет», Р. Ґотшаля «Мазепа». Найвдалішою є його історична драма «Довбуш», яку ставлено на сценах в галицьких і буковинських театрах.