6. Ідейно-естетичний аналіз збірки «Досвітки» Куліша.

Якщо вже в першій збірці поезій «Досвітки» у П.Куліша спостерігалося прагнення вийти з-під впливу і мотивів і версифікації Т.Шевченка, то особливо про це треба говорити стосовно збірки «Хуторна поезія». Перша збірка віршів П.Куліша «Досвітки»(1862) – це переважно твори романтичного характеру про минуле України, про українсько-татарські та українсько-польські стосунки («Кумейки»), про відважного Наливайка («Солониця»), про поразку Павлюка («Дунайська дума»), про відважного Морозенка («Настуся»). Епілогом до поеми „Великі проводи” П.Куліш подав вірш «Брату Тарасові на той світ», у якому роздумує про свій обов’язок поета після смерті Кобзаря, про Б.Хмельницького. Поема «Великі проводи» вперше в українській літературі ставить питання про необхідність дотримання у будь-якій боротьбі засад загальнолюдської, християнської моралі. Лірика “Досвіток" відзначається постановкою естетичних питань у дусі романтизму. Найзначніші мотиви цієї збірки - відношення співця до народу та його історії. На поставлені питання в ліричних поезіях “Досвіток" Куліш намагається дати відповідь також у вміщених поряд історичних ліро-епічних поемах. В них розповідається про боротьбу українського народу проти польсько-шляхетського гноблення, згадуються окремі епізоди визвольної війни та життя козацтва в повоєнні часи. Поеми ці відзначаються драматизмом, гострими конфліктами історичного і особистого та побутового характеру. В наслідуванні Шевченка і сила, і слабкість “Досвіток”. Куліш віршує здебільшого Шевченковими розмірами. Але це є лише самоомана! Наслідування пісенних ритмів, він заміняє майже завжди (винятки - кілька пісень та окремих місць) звичайним тонічним віршем російського типу з цілком рівномірним чергуванням наголосів! Вже це робить його вірш проти вірша Шевченка одноманітним, незважаючи на те, що Куліш часто змінює розміри. Немає в нього і своєрідності Шевченківських рим, лише зрідка рими неповні (марне - безталанне, поховали - мало, чудо - луда, його - срібророгий, прозиваю - святая і т.д.), нерідко це лише хибні рими (панство - птаство, вареним - померлих). Утвердження жанру поеми в кожній національній літературі супроводилось боротьбою різних стилів та ідейних напрямків. Поети романтичного напрямку наблизили поему до героїчного народного епосу. Найвизначніші досягнення в цьому жанрі пов’язані з іменем Шевченка. Він в поемі розкривав історичну долю українського народу, відтворив його національний характер. Новаторство Шевченка в даному жанрі дало поштовх для творчих пошуків інших поетів. У цих шуканнях Куліш багато експериментував, пишучи історичні, історично-побутові, філософсько-біографічні поеми. Від епічної поеми він еволюціонував до ліро-епічної поеми, чимраз гостріше ставлячи проблему особистості та посилюючи суб’єктивні елементи в зображенні героїв. Все це мало свої закономірності, пов’язані з процесом не тільки української, а й світової літератури.