logo
ekzamen_33__33__33

53. Дореформене і після реформене укр. Село у повістях Нечуя-Левицького.

У повісті з селянське життя «Микола Джеря» (Микола Джеря, 1878) Левицький відобразив істотні риси кріпосного побуту: непосильну поміщицьку эксплоатацию, жорстоку розправу кріпосників з непокірними селянами, протест кріпаків. Ряд творів присвячений селянству, вже звільненому від кріпацтва. Вони Левицький ідеалізував реформу, тож не зміг з достатньої реалістичної повнотою і глибиною відобразити життя пореформенного селянства («Кайдашева сім’я» — Сім'я Кайдаша, «Бурлачка»). Письменник звертав головне свою увагу відтворення побутових сторін селянське життя. Особливо чудові його гуморески під назвою «Баба Палажка і молодиця Параска» (Баба Пєлаґєя і молодиця Парасковія), відбивають безнадійну темряву, затурканість, задушливу затхлість, відсталість, атмосферу ідіотизму відсталою сільського життя. В творчості письменника рисою, цінної в пізнавальному плані, є відображення процесу капіталістичного розвитку України. У повісті «Микола Джеря» показано жахлива эксплоатация на заводах і фабриках, що виникли ще у період кріпацтва; подібні картини із цивілізованого життя робітників у наступний, післяреформений, період дано у повісті «Бурлачка». Идейно-художественная цінність творчості Левицького значно знижується націоналістичної тенденцією, що проходить майже крізь усе твори письменника. Критика помещиков-крепостников, перших капіталістичних підприємців велася в узконационалистическом плані. Письменник направляв стріли своєї критики виключно проти представників панівних класів інших національностей. У багатьох інших творів письменник явно ідеалізував жертводавців з української буржуазної інтелігенції («Причепа» — Відданий людина, «Хмари» — Хмари та інших.). Одне з позитивних героїв роману Левицького «Хмари» Радюк розгортає програму буржуазно-капиталистического розвитку України з європейського зразка. Усе це свідчить у тому, що мимоволі письменник принципово як не заперечував проти капіталістичного розвитку, але захищав переважну роль цьому розвитку українського капіталу, української буржуазії. Значно меншу цінність представляють твори Левицького, написані піти з життя інтелігенції, міщанства, духівництва [«Причепа», «Хмари», «Старосвітські батюшки та матінки» (Старосвітські батюшки і попаді), «Над Чорним морем» і ін.], просякнуті тієї самої ідеєю націоналізму, хоча у цих творах ми зустрічаємо ряд цінних в пізнавальному плані побутових епізодів. Відмітними рисами реалізму Левицького є: чітке відтворення побуту деяких соціальних груп, розлогі описи, барвисті пейзажі і портретность. Слід зазначити обмеженість реалізму письменника побутової, етнографічної стороною сучасної йому життя, неповне відбиток найбільш істотних сторін дійсності.

54. Історичні романи Нечуя-Левицького:проблема відступництва і проблема зради.

Проблема честі й зради в повісті Івана Нечуя-Левицького «Князь Ієремія Вишневецький» Повість «Князь Ієремія Вишневецький» переносить читача у вируюче XVII століття, його першу половину, коли точилася жорстока боротьба українців проти пану¬вання польської шляхти. Але в центрі уваги митця — не героїка боротьби, а спроба осмислити, як став не тільки зрадником, а навіть катом рідної о народу князь Ієремія Вишневецький, нащадок славного українського лицаря Байди Вишневецького. На початку повісті ми бачимо, що молодий Вишневецький мав у своєму характері потенційні риси сильної людини, які він успадкував від своїх предків: він ніколи не принижувався, приваблював непокірною вдачею. Навіть сам Вінцентій, ректор львівської єзуїтської колегії, злякавшись сили духу молодого княжича, подумав: «Ой коли б залучити оце звіря до свого табору, щоб воно часом потім не наробило нам клопоту. Є в повісті епізод, коли Ієремія мислить, як подвійний зрадник, у якого в голові ворушиться думка: «Теперечки в цей час я й сам не вгадаю, кого я більше ненавиджу: чи козаків, чи магнатів». Характер свого героя Нечуй-Левицький подає у розвитку: спочатку він чужий для України, а потім її кат. Кожна його перемога страшна своєю дикістю і підступністю щодо свого народу: «Він... руйнував і палив, неначе татарська або давня монгольська орда». Вчинки Вишневецького жахливо жорстокі, він по-садистськи страчує ні в чому не винних людей, завдає їм мученицької смерті. Ієремія впродовж повісті неухильно деградує як людина, навіть кохання не змогло повернути йому людську подобу, нормальні почуття. У коханні до вродливої козачки Тодозі Світайлихи він керується грубою силою, прагненням будь-якими засобами задовольнити свою пристрасть. Проблема честі й зради є головною в повісті. Цей неординарний захоплюючий, глибоко психологічний твір змушує нас сьогодні задуматися над тим, що людина, яка вчинила зло, врадила свій народ, ніколи не матиме щастя і буде проклята нащадками.