85. Концепція книги «Semper tiro» Франка. Жанрово-композиційні особливості.

“Semper tiro” (1906) – остання прижиттєва оригінальна Франкова поетична збірка (інші після неї – контамінація – передрук раніших віршів) майже ровесниця “Мойсея” (1905) і разом з тим шедевром становить цілу добу – завершальну епоху в еволюції поета Назва збірки походить від латинського вислову «poeta semper tiro» — поет завжди учень. Поет згладив у ній різкі контури зображуваного світу. Немає тут натуралістичних “галицьких образків” – картин галицької біди, “недолі й сліз” – й взагалі, за винятком “Буркутських стансів”, “сфотографованих” клаптиків “натурального” пейзажу немає. Перші вірші "Semper tiro", "Сонет" і "Моєму читачеві" об'єднані у своєрідний мистецький триптих апострофою до всіх учасників літературної комунікації: Поета, Пісні, Читача. У збірці Франко успішно апробував нові для себе поетичні форми стансів і співомовок, пропускаючи їх крізь призму "філософічного погляду". Завершує збірку “Semper tiro” цикл “Із книги Кааф”, що водночас є своєрідним продовженням морально-етичних творів “Ізмарагду”. Однак тут маємо вже поезію, сповнену євангельської любові і мудрості. У віршах циклу є цитати з Євангелія, і завершує цикл образ Ісуса Христа. Цикл “Із книги Кааф” є синтезом мудрості І. Франка. Це заповіт поетового серця своєму народові і кожному з нас. Цикл заглиблює нас у тугу поета за сердечною любов’ю Христа. Ідея завершального вірша циклу – це прославлення основних ідей Христового вчення, прославлення слова, яке зцілює.