47. Я. Щоголев: запізнений романтик і «непривітаний співець».

Отже, загалом упродовж п'ятдесяти п'яти років, якщо початок відліку приурочити до поетового дебюту в "Молодикові", український літературний процес час од часу поповнювався поетичними творами, підписаними іменем Щоголева. Здійснюючи протягом тривалого періоду творчу еволюцію, Щоголів постає у ній більш упізнаваним, ніж, приміром, його сучасник і такий самий "довгожитель" української поезії П. Куліш. Починав Щоголів як романтик, загалом не істотно відрізняючись від О. Афанасьєва-Чужбинського.У 70—90-х роках Щоголів доносить чимало мотивів романтичної лірики середини століття (козацьке минуле рідного краю, соціальна маргінальність героя, реанімація певного кола народних повір'їв тощо), до яких свого часу був причетний власною творчістю.У віршах, підготовлених для "Южного русского зборника" і надрукованих в "Хаті", поет звертається до образів, відомих із народної пісенності, при цьому намагається поглибити їх психологічно ("Поминки", "Покірна" та ін.). Порівняно з типовим зразком народної пісні ці твори відмітні "рівнішим", послідовнішим прокресленням мотивування дій та вчинків персонажів (супроти композиційних "анаколуфів" народної пісні), хоча поет і зберігає певний елемент загадковості в розвитку южету.Повернувшись до поетичної творчості у 60-х роках, Щоголів створює кілька віршів у тому, відзначеному Кулішем, відчутно самостійному стилі — з більшим чи меншим, проте далі переважно все-таки меншим наближенням до фольклорної поетики.Жодної пори року не оминає Щоголів у любовному змалюванні рідних степових ландшафтів, виявляючи тут неабияку спостережливість, настроєво-наснажуючи свої малюнки ("Зимовий ранок", "Зимній шлях", "Весна", "Травень", "Літній ранок", "Степ", "Осінь" та ін.).його поезію періоду формування збірок "Ворскло" та "Слобожанщина" дослідники не без підстав бачать продовженням традицій романтизму.Цілком барокове звучання має, зокрема, й поетично викладувана Щоголевим думка про рівність усіх перед смертю, про марність найбільшої потуги і само-впевненості.Людина цікава для Щоголева й своєю "зовнішньою" діяльністю, і внут-рішнім світом, поет бере ЇЇ й у конкретиці праці та певного вчинку, й у натурфілософському, метафізичному плані — в невідворотності вікових змін, у прямуванні до смерті, у втраті ілюзій, у хвилинних радощах і в емоційній стійкості проти нівеляції душі.