99. Соціальна утопія роману «Борислав сміється» Івана Франка.

Протягом 1881 — 1882 років Франко друкує натуралістичний роман із життя робітників "Борислав сміється". У ньому переплітаються пропагандистські завдання й власне літературна мета автора. Експериментальну заданість роману Франко формулює як намір "дати небувале в окрасці бувалого", показати вповні "те, що тепер існує в зароді", "нових людей" "при роботі". Такий ідеальний смисл твору стосувався зображення масового руху бориславських робітників. Організований страйк і повстання робітничого Борислава, які стали об'єктом зображення, автор художньо й ідеологічно домислює. за ідеологічним наповненням цю історичну повість можна розглядати як суспільно-політичну утопію. Однак така утопія поєднується з конкретикою й самодостатністю історичної повісті, обростаючи "історичною і неісторичною декорацією".Мотив Страшного суду, вчинюваного людьми на землі як акт соціальної помсти з'явився у Франка в повісті "Борислав сміється". Зацікавившись явищем пролетаризації колишніх селян у Бориславі та умовами життя ріпників, Франко тенденційно показує, як Борислав "пожирає молоде покоління, ліси, час, здоров'я і моральність цілих громад, цілих мас". Згідно з натуралістичним методом Франко сприймає бориславське життя як виродження, завмирання духовних потреб і пробудження звірячих інстинктів, як стан постійної нервової гарячки. Водночас гуманна тенденція та просвітництво виявлені в тому, що Франко протиставляє бориславській пастці ідилію сільського життя, і його ріпник прозріває і повертається на село. Алегорія Задухи має при цьому красномовно й дохідливо показати всю недолю, уособлювану Бориславом, а навернення "грішника" — стати гіркою іронією на життя у бориславському світі.