76. Дилогія "Суєта" і "Житейське море" Карпенка-Карого. Проблема батьків і дітей. Життя української богеми.

із дилогії «Суєта» й «Житейське море» драматург віддав багато власних думок і переживань, їхній пафос пристрасного обстоювання вкоріненого життя — це є авторський пафос. Селяни, земляки Серпокрила, зриваються з насиджених місць і стають переселенцями, рушаючи аж на Зелений Клин, де їм обіцяють землі. Рветься коріння, змінюється ієрархія цінностей, гострішими стають протиріччя між містом і селом, між батьками й дітьми... «Суєту» і «Житейське море» написано в 1903 і 1904 роках — а впізнаєш у цих п’єсах ті морально-психологічні колізії, які значно пізніше з’являться в «Поемі про море» О. Довженка, в оповіданнях Григора Тютюнника, в російській «сільській» прозі... Симпатії І. Карпенка-Карого — на боці Барильченків, простих чесних сільських трудівників, на боці їхнього старшого сина Карпа, який дорікає тим, кого спокусила нікчемна суєта: «Від села, від людей своїх та від землі відстали...» Він, автор, уболіває за фундаментальні духовні цінності, вироблені протягом віків трудовим сільським людом. Праця коло землі, життя серед природи, вірність традиціям народної культури — все це дорогі для І. Карпенка-Карого речі. За контрастом він протиставляє їх житейській суєті — культові грошей, кар’єризмові чи пошануванню... Суєта — це незакорінене життя, життя перекотиполя.