73. Український Яго у трагедії "Глитай, або ж Павук" Кропивницького.

Складні морально-етичні проблеми, пов'язані з епохою руйнування старих феодально-кріпосницьких суспільних відносин і зародженням більш динамічних, та не менш жорстоких і прагматичних умов раннього капіталізму, лягли в основу драми Кропивницького «Глитай, або ж Павук».Святенник на словах, павук — кровопивця у стосунках із селянами, глитай добре відчуває свою силу і владу. Не тільки у лихварських справах, а і в своєму пізньому коханні до Олени, дружини Кугута, він впевняється саме на них. За свої гріхи розплачується життям і сам Бичок.  Андрій, повернувшись із заробітків і дізнавшись про всі підступи лиходія, убиває його. Густе мелодраматичне тло подій не заважає авторові створити не тільки соціально, а й психологічно виразний образ глитая (до речі, саме слово «глитай» вперше введене Кропивницьким з народного вжитку). Цьому допомагає насамперед мовна індивідуалізація персонажа, широковживаний прийом контрасту.Так, особливу огиду в Йосипові Бичку викликає єзуїтську, лагідна мова, пересипана словами з Євангелія, що різко контрастує з його жорстокою практикою лихваря.Але селяни, які потрапили в лабета глитая, дуже швидко починають розуміти справжню суть, що ховається за лагідними словами.Палітра п'єси, побудованої на гострих контрастах, різка, плакатна, чорно-біла. Лицемірство і підступність протистоять тут наївній простоті й довірливості, зажерливість — щирій доброті, безкорисливій дружбі. Композиція і цієї п'єси лежить у руслі драми — інтриги, а зважаючи на кривавий кінець, — і мелодрами. Проте життєвості, нев'янучої привабливості їй надають точна, виразна мовна характерність, досконалість окремої сцени чи епізоду, блискучий експресивний діалог і монолог.Незважаючи на цензурні перешкоди, п'єса мала багату сценічну історію, починаючи з вистав, де центральні ролі Бичка і Олени талановито виконували М. Кропивницький і М. Заньковецька.