91. Проблема зради у поемі «Похорон» Івана Франка

Викриттю псевдогероїв і псевдовождів, викриттю зрадництва і запроданства надто завзятих "слуг народу" Франко присвячує поему "Похорон". Герой Мирон переходить з революційного табору в протилежний, який автор називає "опортуністично-анархічний". Прихід у новий табір герой відзначає пишним бенкетом, що відбувається у величезній залі, куди зійшлося вибране товариство Позначений на початку образом Юди, у поемі гучнішає мотив зради. Перед внутрішнім зором Мирона миготять картини минулої ночі. Він – провідник грізної армії, яка піднялася "за права людей, за волю" і яка ось-ось переможе ворога, завдасть йому останнього нищівного удару. Однак у момент найвищої напруги дії кульмінація епізоду перемикається на іншу реалію, а саме – зраду. Мирон не відчуває себе веселим, як шістсот інших учасників бенкету. Він бачить, що чужий тут, серед горе-патріотів, болісно реагує на сповнені погордою погляди чоловіків, єхидні усмішки дам, адресовані йому, і загнане в кут сумління починає оживати в ньому. Він відчуває зрадником. Мирон стискає гостям руки і бачить на них кров братів, яких він зрадив і віддав на смерть. То йому здається, що його груди ссуть їдкі гадюки, то ніби він чув крик: «Ти зрадник!» Отже, як стверджував І.Франко, позитивний герой, тим паче патріот, не може бути зрадником, перебіжчиком, людиною, яка легко зраджує своїм принципам.