40. Життєвий і творчий шлях Нечуя-Левицького.

Вступивши на літературну ниву в 60-х роках XIX ст., Нечуй-Левицький одразу привернув до себе увагу читачів і критики. Вже перші його твори — "Дві московки" (1868) і "Рибалка Панас Круть" (1868), повість "Причепа" (1869) — вирізнялися новизною характерів, яскравістю барв. Об'єктивно-епічна манера набуває дальшого розвитку й стає головною в творчості Нечуя-Левицького — повістяра й романіста. Повість "Причепа" — це родинна хроніка, в якій відбиваються складні суспільні відносини на Волині. Проблему національної освіти письменник згодом порушував і в великих епічних творах ("Хмари", "Над Чорним морем", "Уривки з моїх мемуарів і згадок. В Богуславськім училищі" та ін.), і в статтях ("Російська народна школа на Україні", "Педагогічна проява в російській народній школі", "Школа повинна бути національна"). Справжньою перлиною української літератури стала повість "Микола Джеря". Вільно й невимушено розгортається життєва одіссея українського селянина. письменник досить часто звертається до снів персонажів, які набувають здебільшого символічного або алегоричного характеру. Яскраві зорові образи сновидінь асоціативно пов'язані з потаємними несвідомими думками, почуваннями й бажаннями персонажів. У художньо-етнографічному нарисі "Українські гумористи та штукарі" (1890—1891) Нечуй-Левицький дає психологічні характеристики носіїв народного комізму, відтворює їхню розмову, пересипану жартами й приказками. У гумористичних оповіданнях про бабів Параску й Палажку, в повісті "Кайдашева сім'я" за певної моралістичної настанови Нечуй-Левицький виявляє увагу до соціальних явищ пореформеного села. Спостерігаючи протягом десятиліть за народним життям, Нечуй-Левицький помічає в ньому багато змін. Його уваги не уникають соціальне розшарування села, темна влада забобонів, гультяйство, моральний розклад заможної верхівки. Реалістична манера "Старосвітських батюшок та матушок" позначена авторською своєрідністю. Змальовуючи соціальні типи, письменник не забуває про складність, неоднозначність людських характерів. В основі історичних романів І. Нечуя-Левицького лежать праці М. Костомарова, В. Антоновича, О. Левицького та інших українських учених, а також літописи XVII—XVIII ст. Письменникові була близькою думка, висловлена тогочасними українськими істориками, про перемогу вузькокастових інтересів у свідомості козацької старшини й — як наслідок — втрату селянством і простим козацтвом довіри до своїх проводарів. Письменник активно цікавився розвитком українського мистецтва: театру, музики, живопису ("З Кишинева"; "В концерті"; "Марія Заньковецька, українська артистка" та ін.). Вважаючи за найважливіші прикмети українського театру сценічну правдивість і тісний зв'язок з демократичними масами, він і сам поповнює репертуар реалістичними п'єсами. Серед його творів, написаних для сцени, — оперета на історичну тему ("Маруся Богуславка"), історична драма ("В диму та полум'ї"), сучасні комедії з міського побуту ("На Кожум'яках", "Голодному й опеньки м'ясо"), дитячі різдвяні сценки. Характеристика творчого доробку письменника була б неповною, якщо не згадати про створений ним (у співавторстві з П. Кулішем та І. Пулюєм) перший український переклад "Біблії" (виданий у Відні 1903 р. накладом Британського та іноземного біблійного товариства). Власне І. Нечую-Левицькому належить переклад четвертої частини пам'ятки.