41. Панас Рудченко та Панас Мирний:чиновник і письменник. Проблема становлення та еволюції таланту.

Еволюція стилю Панаса Мирного пов'язана з процесом появи нових жанрів у творчості письменника й в українській літературі другої половини XIX ст. Становлення об'єктивного типу розповіді знаменувало розвиток жанру повісті ("П'яниця", "Лихі люди", "Лихо давнє й сьогочасне", "Чіпка"). Творчість Панаса Мирного в літературному процесі XIX ст. розгортається, за словами М. Рудницького, як цілий перехідний етап від створення перших власне художніх зразків до нового типу письма кінця XIX — початку XX ст. Оповідь Панаса Мирного від першої особи, хоча за зовнішнім оформленням і подібна до оповіді літературних попередників, не є традиційним повістуванням суб'єктивного типу. Оповідання "Ганнуся" (орієнтовно 1868—1870 років) — чи не єдине в спадщині Панаса Мирного, яке можна вважати суб'єктивним типом повістування в чистому вигляді. Ілюстрацією неусталеної структури суб'єктивної оповіді є оповідання "Жидівка" (орієнтовно 1868—1870 років), де початок подається від імені об'єктивного розповідача, а далі мова йде від імені оповідача, який був предметно представлений у вступній частині. В оповіданні "П'яниця" (1874) з'являється постать незалежного розповідача й чи не вперше у прозі Панаса Мирного здійснено перехід від суб'єктивного до об'єктивного типу прозового викладу. Для психологічних студій автор обирає не окремий відрізок життя особистості, а намагається простежити людську долю від народження до смерті. Пов'язання минулого й теперішнього через раптовий поворот у минуле є традиційним прийомом Панаса Мирного. Оповідання "П'яниця" є своєрідним етапом в еволюції епічного мислення Панаса Мирного. Відбувається становлення об'єктивного повістування й перехід до більшої прозової форми — повісті. Вершиною епічного мислення Панаса Мирного вважаються романи "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" (1875) та "Повія" (1883—1884), де автор у центр художнього дослідження ставить неординарну людину й детально простежує її психологічний стан за різних обставин. Оригінальність внутрішньої структури романного жанру Панаса Мирного полягає в тому, що дослідження зображуваного світу відбувається на основі поєднання логічного й емоційного первнів. Поряд із драматизацією епічної розповіді наявний і ліричний елемент, який вносять, зокрема, пейзажі. Єдиною драмою Панаса Мирного, поставленою на сцені, була "Лимерівна" (1892). У п'єсах письменника проявився драматичний підхід, який в прозових текстах спостерігається у вигляді багато-суб'єктної розповіді, взаємодії різних точок зору. Зображення світу як епічної події, тобто створення цілісної предметної картини дійсності, — домінантна риса в художньому світі Панаса Мирного й на пізньому етапі творчості.