31. Гумористичні поезії Руданського. Тематика і проблематика. Особливості жанру співомовки.

Усі свої твори поет називав «співомовками» (від: мова Співи, тобто Музи). Звід їх складають понад дві сотні гуморесок (за власною жанровою термінологією автора — «приказки»), кілька поем та віршових хронік, водевіль, ряд ліричних віршів і балад, переспіви та переклади. багато з них, взяті поодинці, мають вигляд заряджених веселим, безтурботним, навіть життєрадісним сміхом, проте в цілості постають свідченням тяжкого, всероз'їдаючого зневір'я. Творча оригінальність поета найповніше реалізована ним у жанрі гуморесок. Саме тут найвиразніше проявляються грані його таланту — прискіплива художня спостережливість, відтворення динаміки ситуації, увага до характеристичності поведінки певного людського типу та ін., а також виявлено суттєвий смисл його авторського суб'єктивного ставлення до дійсності, ставлення надзвичайно пристрасного, в якому має місце й захоплення її багатоманітністю, і водночас розчарування, що іноді переходить у цілком негативістські характеристики. З іменем Руданського пов'язане завершення формування в українській поезії віршової гуморески як жанру. Першоджерелом його гуморесок є народні анекдоти, побутові казки, подібні до них оповідні сатирично-гумористичні жанри українського фольклору, що мають типологічні паралелі в творчості інших народів 6. Проте стосується це далеко не всіх творів Руданського цього жанру; до більшості з них дослідники назвати такі паралелі досі не змогли. Очевидно, поет орієнтувався не просто на мандрівні анекдотичні сюжети, не на загальновідомі усні твори, а не зразки гумору як із ширшим, фольклорним побутуванням, так і відомі у вужчому колі, ймовірно, в домашньому оточенні. Це були не лише сюжетно закінчені оповіді, а й словесні змалювання певних ситуацій, окремі дотепні вирази, каламбури, висловлювання, в яких фіксувалась комічна прикметність персонажа. Із зводу гуморесок Руданського постає строката картина людських стосунків чи не в усіх суспільних верствах. У ньому представник низів викриває свого здирника й експлуататора («Засідатель», «Гуменний»), саркастично сміється з пихатості «панів» різного роду, що незграбно силкуються принизити нижчого за станом («Почому дурні?», «Добре торгувалось», «Запорожці у сенаті», «А що тепер буде?»), із схоластичної «мудрості» («Два рабини», «Розумний панич»). У цих творах Руданського переважає по-просвітительськи ясний погляд на смішне; критичний стан світу осягається з позиції «здорового розуму». Проте хоч існує масив гуморесок, які можуть становити певний контраст до них,— ті, що позначені гротесковим демонізмом у гуморі, зв'язаним із ситуацією абсурду («Понизив», «Оливо не вадить»), ускладнені трагікомізмом і меланхолійністю. У гуморесках Руданського відображено (значною мірою послідовно й систематично) невір'я найширших верств народу в цілий ряд офіційно пропагованих забобонів, у доцільність смислу тих чи інших інституцій і цим самим засвідчено вищий, порівняно з попереднім періодом, ступінь духовної свободи в суспільному середовищі того часу.