29) Образ України в ліриці є.Маланюка («Знаю-медом сонця, ой Ладо», «Псальми степу», «Антимарія», «Діва-Обида» та ін.).

Головна тема поезій Є. Маланюка - Батьківщина, Україна, проблема її державності в минулому, сучасному й майбутньому. Відомий український поет, найвидатніший представник Празької групи Євген Маланюк змушений був залишити Україну, коли переміг більшовизм. І хоча жив Є. Маланюк у цей час у вільних країнах, міг вибирати, де творити — у Польщі, Чехословаччині, Німеччині, США, але то був невільницький вибір. Без України «повільна, нестямна загибель». Україна завжди була у думках і мріях поета. Образ Батьківщини у творчості Євгена Маланюка неоднозначний і ємний. Як люблячий син, він бачить тільки найкраще в ній — співучу далеч степів, красу жінки, незнищенність.тЄ. Маланюк 48 років прожив в еміграції - це життя поза Україною, але з нею в серці. Тому центральним образом його лірики є образ України - її доля, її історія. Болісне почуття розлуки з рідним краєм - головний мотив творчості поета-мислителя в еміграції. Образ України присутній практично в усіх віршах Є. Маланюка, бо, осмислюючи минуле і сучасне, поет посилається на історію України, на долю української нації. Складними переживаннями ліричного героя-вигнанця, болем за долю батьківщини сповнені твори митця. Для поета Україна - Еллада Степова, Київ - Степова Александрія. Маланюк віддає перевагу слову «Еллада», а не «Україна». Це пояснюється його поглядами на процеси розбудови держави, її роль і місце в цивілізованому світі. Поет вважає, що Україна географічно й політично знаходиться на перехресті доріг із «варяг у греки», а її історія сягає скіфських часів. І коли він називає Україну Елладою, то має на увазі «соняшну» Елладу, в якій торжествують сили цвітіння, тобто панують гармонія, краса, порядок, добро. Земля у Є. Маланюка — це жінка, що потребує любові, продовжує рід, є першоджерелом життя. Батьківщиною Є. Маланюка була степова Україна, тому не дивно, що образи степу, землі, вітру найчастіше трапляються в поезіях у неподільній єдності. Ліричний герой Маланюка — поет-вигнанець, але він не відірваний від Батьківщини. Його світогляд і світопізнання зростає разом з долею рідного народу. І мудрість його стає врівноваженою і виваженою мудрістю рідного слова. Тому в пізній творчості поета реалізується таке символічне втілення образу України: «Вона — Мати, Ти — син.» Не менше виявляє себе сином своєї землі поет, коли в його віршах з'являються жахливі звинувачення на адресу України, коли називає він її «божевільною Офелією», «степовою бранкою», «коханкою ханів і царів», «розпустою». «Любити і ненавидіти батьківщину дано геніям», — так писав М. Неврлий. Ці слова якнайкраще характеризують творчість Є. Маланюка, який по-справжньому любив свою землю, і ненавидів за її слабкість і нездатність вибороти собі свободу. Незважаючи на докори й образливі епітети, з поезій письменника перед нами постає безмежна краса української землі з давнини й до сьогодні. Має Україна сили побудувати вільне майбутнє, бо в її «древнім тілі — весна». І через муки та страждання прийде вона до справжньої вимріяної поетом незалежності.