33. Історіософські мотиви в поезії Ольжича

У ліриці О.Ольжича героїчні мотиви звучали природно, повносило, потужно. Поетові близьким було все, у чому він знаходив вияви героїчного. Почуваючи себе вільно у часі і просторі, автор легко переносився з камінного віку в бронзовий, з бронзового – в мідний чи залізний, так, наче сам спостерігав їх зміну. На його думку, кожна доба відкриває можливості для героїчного самовиявлення людини. І чим більше лихо вона несе, тим більше простору для героїчних вчинків, героїчних діянь. Смерть, саможертовна, гідна звання людини, - найвища нагорода для поета. Три такі різні на перший погляд збірки, - "Рінь", (1935); "Вежі", (1940) та "Підзамчя", (1946) - це насправді спалах однієї зірки. Праісторична тематика й мотиви древнього середньовіччя "Ріні" перегукуються з героїчним духом збірки "Вежі" та філософськими ремінісценціями "Підзамчя". У "Ріні" О. Ольжич намагається віднайти історико-філософські основи буття української нації, джерела її нескореності й войовничості. Гали, анти, готи - головні персонажі віршів - це ідеал хоробрості й благородства, шляхетності й мужності. О.Ольжич зображує неспокійні, сповнені завзяття народи, які сповідували культ перемоги. Войовничий характер мали представники одного з кельтських племен - галли, германського племені – готи, що прибули на Придніпрянщину з заходу. Поет-історіософ зображує міграцію готів, передчуття зустрічі з антами. Виокремлюючи одного з представників цього племені, упевненого в тому, що у вирішальну мить його не зрадять “крицеві долоні”, автор підкреслює його войовничий запал, який не змогла пригасити навіть проведена з бранкою ніч. Постійна готовність вступити у бій, перебування, як пише поет, “на грані” – необхідна умова виживання. Ключовим для розуміння історіософської концепції О.Ольжича є вірш “Був же вік золотий…” . Поет зображує тут рух людства з позиції циклічності розвитку життя, що відповідає послідовним змінам в межах року і доби . Вік золотий характеризується гармонією в природі і людському житті, порушення цієї гармонії веде до соціально-політичних катаклізмів. Опозиція природних і соціальних сил зі зміною віків розкривається виразно, незмінними лишаються лише земля як субстанція і “довічний” колообіг серця, отже, життя на ній. Поет шукає філософське обґрунтування нового націоналістичного світогляду, який неминуче має прийти на зміну чужинським теоріям матеріалізму та детермінізму. Щоб бачити майбутнє, треба дивитись у минуле. Така закономірність історичного поступу. У минулому поет намагається відшукати вічні та незмінні основи буття, на які в першу чергу мала б опертися людина - творець історії. Ольжичеві ремінісценції також спрямовані на пошук героїчного, що в поета асоціюється з прагненням нації до свободи. Плекати культ героїчності - це гартувати національний характер, національний дух. Як поет О. Ольжич усіляко пропагував цінності, що підкреслювали героїчну суть українця та української нації. Ольжич гартував характер української людини, бо хотів, щоб залізний характер мав український народ.