7. Поезія о.Ольжича, основні збірки, мотиви, стил. Особливості

Олег Ольжич (Олег Олександрович Кандиба) (8 липня 1907, Житомир — 10 червня 1944, концтабір Заксенгаузен) — український поет, археолог і політичний діяч, син Олександра Олеся. За життя О. Ольжич видав, лише дві книжки поезій: "Рінь" (Львів, 1935) та "Вежі" (Прага, 1940). Третя збірка "Підзамчя", упорядкована самим автором, побачила світ уже після його смерті. Праісторична тематика й мотиви древнього середньовіччя "Ріні" перегукуються з героїчним духом збірки "Вежі" та філософськими ремінісценціями "Підзамчя". У "Ріні" О. Ольжич намагається віднайти історико-філософські основи буття української нації, джерела її нескореності й войовничості. Гали, анти, готи - головні персонажі віршів - це ідеал хоробрості й благородства, шляхетності й мужності. О.Ольжич вважав, що прогрес та відносне матеріальне благополуччя зіпсували людину, а бездуховність або ж фальшива соціалістично-інтернаціоналістська культура вбивала у ній творчі потенції. Саму ж людину він хотів бачити якісно оновленою. Ольжичеві ремінісценції також спрямовані на пошук героїчного, що в поета асоціюється з прагненням нації до свободи. «Вежі». До збірки увійшли дві ліро-епічні поеми "Грудень 32" і "Незнаному воякові". З прадавнього минулого поет переходить у XX сторіччя й потрапляє у вир смертельної боротьби. Тут все підпорядковано одній меті: щоб "нація дужа і вічна, як Бог", перемагаючи ворогів, утвердилась на своїй землі, як "Залізна Держава". Надзвичайний динамізм, експресивність розповіді, лицарсько-романтичний пафос підкреслюють неминучу фатальність повсякчасної готовності націоналіста-революціонера до смерті. Третя збірка "Підзамчя" носить характер філософсько-індивідуальних медитацій. Вона своєрідний синтез двох попередніх збірок, де у дивовижній гармонії поєднано особисті переживання поета, його історіософічні візії та ритми тогочасної доби. Широким є тематично-ідейний спектр збірки, але провідний мотив його творчості - віра у призначення нації, людини, її чеснот і її правди тут повністю домінують. Як і більшість "вісниківців", тобто поетів, що гуртувалися навколо "Літературно-наукового вісника" під керівництвом Д.Донцова, О.Ольжич прагнув ясного і прозорого викладу, класичної або ж традиційної форми, що давало можливість чітко сформулювати ідею, донести її широкому загалу. Через те й мова О.Ольжича образна, експресивна, енергійна, а місцями вулканічно-вибухова. Образи монументальні, цілісні, місткі та конкретні добре вписуються в ковані строфи, що часто будуються за принципом антитези. Як поет Ольжич усіляко пропагував цінності, що підкреслювали героїчну суть українця та української нації. Ольжич гартував характер української людини, бо хотів, щоб залізний характер мав український народ.