25. Інтимна лірика Сосюри.

Згадки про зустрiчi і розлуки - це хвилюючi сторiнки життя кожної людини. Одну з таких сторiнок розкриває Сосюра у вiршi «Коли потяг у даль загуркоче» . Кожному на вiку доводилось щось подiбне пережити. Ось чому поезiя так припала до душi читачам. До особистих переживань поет приєднує громадянський мотив . Це золоті спомини душi . Вони дорогі лiричному героєвi , як дорогi й рiднi такi ж спогади тисячам юнакiв, що розлучались зі своїми коханими i йшли на боротьбу за всенародну справу. Особисте щастя неможливе без щастя всього народу - таку думку стверджує поет у вiршi. Поезія «Коли потяг у даль загуркоче»— спогад ліричного героя про незабутнє юнацьке почуття, несподівано навіяний йому через багато років гуркотом потяга. Поет лине спогадами до вікопомних літ юності, бачить рідні місця дитинства . Поезія вражає красою звукового й зорового малюнка (шум акацій, цокотіння коліс поїзда, дзвін гітари, візерунки, вималювані тінями на дорозі й на шалі дівчини, «огні з-під опущених вій», «темні вежі на фоні зграв»).Щиро і просто у вірші говориться про радість зустрічі і біль розлуки з коханою, про гіркоту образи, якої завдала дорога людина своїм вчинком. Минуло чимало часу відтоді, як шляхи закоханих розійшлися, та почуття живе й пульсує в серці ліричного героя. У вірші «Так ніхто не кохав» 1960 ліричний герой — закоханий юнак, бо саме для молодих характерний подібний максималізм. Йому здається, що його почуття найсильніше, що ніхто не міг так кохати. І це почуття розділяє з героєм весь світ, душа ліричного героя настільки сповнена почуттів, що він вже не може носити їх у собі — ділиться ними з навколишнім світом, з усією планетою, із Всесвітом . Поет точно передає стан ліричного героя , він готовий на подвиги, може зірвати «Оріон золотий». Силу почуттів ліричного героя поет підкреслює, використавши прийом обрамлення — закоханий повторює слова любові ніби молитву, заклинання - цей прийом тут ужито доречно, не виникає почуття зайвості останніх рядків. Вірш має присвяту — Вірі Б. — Вірі Каспарівні Берзіній, першій дружині поета. Отож, не дивно, що автор так добре зміг передати стан закоханої людини, бо писав цей вірш із себе. Поезія “Ластівки на сонці’ конкретизує образ ліричного героя: його освідчення коханій переконує, що їхнє почуття, зародившись у воєнну пору, цвіте і в мирні дні. Образом ластівок на сонці герой підкреслює красу зіниць б радісних очах дівчини. Власне, погляд коханої розкриває її душу, а неї щастя і тривога на щоках холодних од очей цвіте. У вірші “Катрусі на спомин” створено образ жінки з привітним усміхом на радісних устах. Про почуття поет лише натякає, воно асоціюється з музикою, з виконанням жінкою творів і Гріга, і Шопена. Зустріч розбудила в душі героя спомини.він хоче створити про неї і для неї сонет,як вечір золотий . Але мікрообрази вірша такі місткі, так насичені настроєм, що дають змогу перейнятися переживаннями людини. А для лірики це найголовніше. Інтимна лірика Сосюри у формальному плані традиційна: ритми й образи не нові, знані вже і в літературі , і в народній творчості (розцвітає весна, земля дише тихо і легко, в’яне серце, щасливі очі, ясні зорі, тихий місяць); розповідь плине тихо, спокійно, розмірено. Ніжність і задушевність, щирість людського почуття полонять читача й довго не полишають його. У цьому загадка нев’янучої краси лірики Сосюри.