17. Кларнетизм поезії Тичини

Кларнетизм — термін, запропонований Ю. Лавріненком та В.Баркою для позначення стильової якості синтетичної лірики раннього П.Тичини і, походить від назви його збірки "Сонячні кларнети" (1918). К. вказує на "активно ренесансну одушевленість життя", перейняту енергійними світлоритмами, сконцентровану у стрижневій філософській "ідеї всеєдності", витворюючи поетичний всесвіт достеменної "гармонії сфер", органічної єдності "мікрокосму" та "макрокосму. Тобто Сонячні кларнети - поетичне вираження авторського розуміння гармонії Всесвіту  Особливе місце в синкретичному К. посідає панмузична стихія, котра приборкує хаос, постаючи домінантним принципом тичининської поетики, в якій відбився критично переосмислений досвід народної пісні та символізму. К. здійснив синтез мистецтв, чого прагнули романтики і модерністи (Новаліс, А.Рембо, Р.Вагнер, О.Скрябін та ін.). Синтетичне мислення схильне до "кольорового слуху" та "слухового кольору" ("Арфами, арфами...", "Гаї шумлять...", "Пастелі" та ін.) У збірці «Сон.кларнети» є кілька пластів: це три частини одного цілого. Перша частина належить до пейзажної і любовної лірики, друга - це вірші про народне горе, заподіяне війною, а третя - це відгомін подій одного року жовтневої революції.) 1 пейзажно-інтимна лірика (природа і людська душа – «Арфами, арфами», «О панно, Інно» і тд) 2 громадянська тематика (поема «Золотий гомін», «Гей вдарте в струни, кобзарі», гімн вмерлим братам «Пам’яті 30 – ти » і тд) Аналіз вірша «Гаї шумлять» із цієї збірки: Тема – ліричний герой описує природу Ідея – гармонія між людиною і природою Мотиви – молоднеча жага до життя, щасливі сподівання, оптимізм Худ. засоби – паралелізм, односкладні речення, персоніфікація.