47. Драматургія доби «розстріляного відродження»: умови розвитку, постаті, проблемно-тематичні горизонти, жанрові пошуки.

Розстріляне відродження — літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним більшовицьким режимом. Головними складниками новітньої еліти її світогляду був бунт, самостійність мислення та щира віра у власні ідеали. В цей час спостерігається і розвиток драматургії. «Березі́ль» — український театр-студія, заснований у 1922 році у Києві (нині Харківський Український академічний Драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка. Один із перших українських радянських театрів. Назва театру походить від назви першого весняного місяця — березня. Заснований Лесем Курбасом як Мистецьке об'єднання (МОБ) на базі однієї з груп колективу «Молодого театру», що почав свої виступи в частинах Червоної Армії. Художнє керівництво «Березолю» декларувало свою творчу радянську програму, проголосило боротьбу проти теорії «мистецтва для мистецтва», розважальності, рутини й штампу в театрі. «Березіль» зосередив творчі зусилля на пошуку нових сценічних засобів. На відміну від «реалістичного» театру, Курбас еволюціонує у бік авангардизму, експресіоністичності, конструктивізму та необарокового символізму. Він робить наголос на використанні простих декорацій, на ощадливості в коштах, ерудиції акторів та поміркованій прозорій мізансцені, до якої долучає фотографію, кіно та музику. Режисер уникає вторинності і не бажає звертатися до російських переспівів західної культури. харківському «Березолі» засяяла яскрава тріада митців — Л.Курбас, художник Вадим Меллер, драматург М.Куліш. У Харкові, після знайомства з М.Кулішем, Курбас остаточно піддає сумніву свої естетичні концепції і переорієнтовується. З 1926 по 1936 роки «Березіль» переживає новий період так званого національного синтезу з необароковою домінантою. Яскравими прикладами такого нового спрямування були дві вистави за творами Куліша — «Народний Малахій». Одним з найяскравіших постатей в драматургії розстріляного відродження можна вважати Миколу Куліша. В п’єсі «Мина Мазайло» автор гостро аналізує сучасний йому суспільний матеріал. Розглядаючи п’єсу як політичну комедію, можна підкреслити в ній нищівну сатиру на різні позиції в суспільстві щодо українізації. Це перш за все зрадливість та почуття меншовартості самого Мини Мазайла. По-друге російські шовіністи, які чинять упертий опір і стають на наступальні позиції. Потім пророча позиція патріотів старого гарту, представлених дядьком Тарасом. Строката позиція української молоді. «Патетична соната» - найвищий злет драматургічного генія Миколи Куліша. Пєса названа в честь видатного твору Бетховена. Ритми п’єси, розгортання дії, її злети і піднесення, побудова, відповідають архітектоніці її геніальної музики. Більше того мелодія сонати Бетховена – активна дійова особа укр. твору. Друга особлива жанрова ознака – виняткова поетичність, образність мови, багата інтонаційно, музично, ритмічно, не дивно – головні її герої Поет і талановита Піаністка. Але метафоричними, яскравими є не тільки репліки персонажів, але й авторські ремарки. Для п’єси характерні не тільки інтеграції кількох мистецтв, а й швидкісна зміна місця подій, голос оповідача за сценою, символіка. Інша характерна ознака композиції: дія відбувається в одному двоповерховому будинку. І сценічні майданчики – окремі помешкання в ньому, де живуть і діють персонажі. Другий поверх займає хазяїн – генерал-майор Пероцький. У вогкому підвалі живуть бідняки. Це ніби зріз тогочасного суспільства. Починається і закінчується п’єса музикою Бетховена.