35. Осмислення трагічних уроків недавнього минулого в поезії Плужника («Уночі його вели на розстріл», «Впало – ставайте до стінки» та ін.)

В українську поезію середини 1920-х років Євген Павлович Плужник увійшов як співець гуманізму. Поезії його сповнені трагічного звучання: проповідям класової ненависті й безжальному братовбивству він протиставляє ідею абсолютної цінності людського життя, протест проти бездумної революційної жорстокості. Він прагнув конкретного гуманізму, зверненого до кожної людини, що опинилася у вирі терору й репресій і була безсилою захистити свою честь, гідність, зрештою, саме життя.

Провідні мотиви віршів 1923—1924 рр. та художня їх реалізація розкрили надії, що їх автор пов'язав із жовтнем 1917 р.. з оновленням землі за співпраці рук селянина і робітника («Серп і молот»), з перебудовою світу «натхненним сходом» (вірш «На 1924 рік»). У багатьох віршах ранньої лірики звучить несхитний протест проти жорстокості й безглуздого розливу людської крові. У книжці « Дні» (1926) поет висловив , свій погляд на проблему, окреслену суспільною пам'яттю. І суть цього погляду вимальовується в епіграфі до збірки: «Як страшно! Людське серце до краю обідніло». У кожному вірші — лірична драма, у кожному сюжеті — безвинна кров, безвинна смерть, холодне вбивство, трагедія злочинно обірваного життя, нерозквітлої молодості. У них відбився і суспільний настрій, пов'язаний із суперечностями непу, і власні настрої хворого поета, який без особливого захоплення спостерігає сучасне і чекає на майбутнє. Він переживає за долю простих людей з народу, проте поряд з цими образами зустрічаємо у віршах поета образи свідомих борців за революцію. Поет схиляє голову перед їх моральним подвигом: Відбулось. Мета моя далека,\я такої смерті не боюсь!\(«Уночі його вели на розстріл») Наступна книга "Рання осінь" відрізняється від "Днів" своєю тональністю, у ній менше трагізму і мотивів жертовності. Здебільшого це коротенькі вірші-роздуми, мета яких - знайти позицію і певний спокій у житті. Часто це була позиція самітника і відлюдника, людини хворої, що має багато часу на міркування і мало практично діє. Плужник ніколи не був ворожий новому ладові, а його інтелігентські побоювання нівеляції індивідуальності були безпідставними. У кращих віршах він розуміє це: Нехай комусь судився довший\Шлях до останньої межі, \Свій коротенький перейшовши, \Не нарікатиму, - я жив!