26. Поетичний реалізм Гончара

Важливим засобом емоційного сприйняття творів О. Гончара є їх особливий романтичний стиль (метод «поетичного реалізму»). Поняття «романтика» часто неприйнятне, але ж воно — запорука розвитку духовного світогляду. Тому всі твори митця розглядаємо саме в романтичному ореолі, доводячи при цьому, що емоційна піднесеність аж ніяк не відриває зображене від реальності . Простежуючи, як письменник розробляє у своїй творчості тему збереження і нагромадження у світі енергії гуманності та доброти, необхідно водночас підкреслити: той загальнолюдський відгук, що його здатна викликати Гончарева проза, має своєю першопричиною глибоке національне вкорінення його слова. Усі найкращі, наймиліші барви і тони рідної України бринять у його слові, повсякчас звучить тут симфонія національної історії, гордість за приналежність до свого талановитого і працьовитого народу сповнює найсвітліших героїв письменника . Сам Гончар стверджує, що його найголовнішим завданням є відкривати в людських душах світлі і здорові джерела і тому надає перевагу зображенню героя зі світлою душею, що визначає як власний стиль письма- поетичний або критичний реалізм. Даний стиль яскраво простежується у його творі «Собор». Автор висвітлює найголовніші проблеми сучасності,зображуючи порядність та духовність людей через їх ставлення до Собору-пам’ ятки їх нащадків та здобутку архітектури. Олесь Гончар одним із перших піднімає проблему екології, але не тільки природну ,а й духовну. Екологія душі й природи — цим гармонійним злиттям якісно відрізняється роман від усіх інших творів. Логічним продовженням попередніх стає питання, яке письменник ставить перед кожним із своїх читачів: як треба жити, заради чого треба жити на зе млі? Найбільше мусить лякати кожного безвість забуття, безцільне існування . Автор показує, що тільки всеохопна любов до людства та природи може врятувати суспільство від страшних помилок та «вилікувати» від зневіри у вічні цінності-кохання, довіра. Кожен повинен залишити по собі слід на цій землі,та слід цей має бути добрим і приносити користь іншим, адже своїм твором Гончар показує, що духовний зв’язок між поколіннями існує ( зачіплянці захищають побудований їхніми предками Собор). «Собори душ своїх бережіть» - слова, що стали чи не найголовнішими з усього твору і є головним закликом письменника.

27. Микола Костянтинович Зеров (*26 квітня 1890, Зіньків — 3 листопада 1937, ур. Сандармох, Республіка Карелія) — український літературознавець, глибокий аналітичний критик, полеміст, лідер «неокласиків», майстер сонетної форми і блискучий перекладач античної поезії.