64) Поема «Розстіляне безсмертя» в.Сосюри як документ епохи.

1960 року В.Сосюра відновив роботу над поемою «Розстріляне безсмертя», початок створення якої сягаї ще в довоєнний час. Поему не вдалося завершити і її уривки сприймаються лиш як поетичне свідчення сучасника і «літературного відродження», і розстрілу його. Сучасника, що уник фізичного розстрілу, але став жертвою його як не до кінця зреалізований талант. Подібно до П.Тичини, М.Рильського, О.Довженка, М.Бажана. Але на відміну від них, В.Сосюра зважився увічнити пам'ять про всіх невинно убієнних у поетичному слову. До книги увійшли не друковані за життя автора поеми та частина ранніх, часом спотворених цензурою або взагалі заборонених у радянські часи, віршів. Автор звертається до трагічних епізодів своєї юності (1917-1920 рр.) у поемі «Розстріляне безсмертя» преконуючи читачів «що цього не викреслиш із серця». В. Сосюра виводить десятки постатей друзів, знайомих, яких було незневинно страчено у жорстокі роки сталінських репресій, гибель яких поет надзвичайно боляче переживав. Написаний у 1960 року, твір дійшов до читача із запізненням, бо раніше у хрущовсько-брежнєвські часи його опублікувати просто боялися. В поемі «Розстріляне безсмертя» В.Сосюра згадав і про критичну наругу над його віршем «Любіть Україну». Поема має яскраво виражений публіцистичний характер, її завдання реабілітувати чесне ім'я багатьох письменників, побратимів Сосюри, що були звинувачені у несусвітніх злочинах і стали жертвами ситеми. В. Сосюра боляче переживав будь-які прояіи несправедливості, а у випадку розправи над побратимами по перу, він почував власну вину насамперед тому,, що його минула гірка чаша розправи. Що він лишився живим. І вже вкотре, наражаючись на набезпеку, поет прагне згадати жертв терору. За жанром твір В. Сосюри можна назвати віршованим публіцистичним есе.