30. Лірика Руданського.

Часовий діапазон творчості Руданського-лірика — з травня 1852 р. до серпня 1861 p.: від сентиментально-романсового «Сиротина я безродний...» до міченого реалістичними подробицями «Іще вчера ізвечіра». Лірика Руданського прикметна жанровою різноманітністю. Це філософські («Моя смерть») та суспільно-громадянські («Наука», «Гей, бики!») медитації, алегорія публіцистичного характеру («До дуба»), вірш-авто-портрет «Студент», вірш-оповідання «Над колискою» (автор із гіркою іронією переосмислює типово «колискові» мотиви у зверненні матері-кріпачки до своєї дитини), віршове послання «До дядька Прохора коваля» (з алегоричним описом життя адресата, у якого випрошує «рублів п'ятдесят лиш», та власного злидарювання), переспів 136-го Давидового псалму (входить у широкий контекст попередніх і пізніших інтерпретацій цього твору в українській поезії), історична медитація «Над могилою», заклична «Пісня Хмельницького» (Гей, браття козаки, сідлайте-но коні!..»); нарешті, чималу групу складають романси та «пісні» (саме такий заголовок дано понад десятку творів; до деяких із них автором вказані «голоси» інших, відомих українських або польських пісень, за якими вони мусили виконуватися; строфічні особливості ряду творів дають змогу гадати, що автор орієнтував їх на музичний супровід, можливо, власного компонування) («Ти не моя», «Мене забудь!», «Чорний кольор» (переспів з польської), «Повій, вітре, на Вкраїну...», «Голе, голе моє поле...», «Звела мене не біда...» * та ін. Інтимна лірика Руданського має широкий діапазон варіацій одного й того ж в основі тужливого почуття: від виражень самотності, відчуженості від світу («Сиротина я безродний», «Не дивуйтесь, добрі люди», «Ой чому ти не літаєш...», «П'яниця»), нарікань на долю («Тілько-м родилась, злая недоля...», «До моїх дум») — до позірно безтурботного, але силуваного анакреонтизму («Хлопці-молодці, пийте, гуляйте!»). Один із найраніших творів Руданського — «Чорний кольор», переспів з польської,— практично визначив основне забарвлення його лірики («Я співаю кольор чорний, Бо то кольор мій!») та уявлення про поета в масовій свідомості. Твори ці побудовані переважно на народнопісенній образності, проте й тут поет намагається посилити медитативний характер деяких із них, дати формулювання своїй загальній невтоленості й розчаруванню. Пройняті тугою, печаллю, смутком, ці твори Руданського доповнені в іншій частині його ліричного доробку жорсткими зарисовками реальної дійсності або ж вираженням викривально-докірливого почуття з приводу неї. У ліричних, часто з публіцистичним забарвленням, творах поет намагається показати особистість, яка шукає опертя у самій собі. Шлях цей Руданським тільки розпочато («Наука», «До дуба», «Моя смерть», «Гей, бики!»); він намічений лише у найзагальніших рисах, у комплексі схем громадянської, морально-етичної, філософської проблематики. До глибини душевного життя, до внутрішнього «я» цієї особистості поет ще не дійшов, відповіді на це не знаходив у межах критично-просвітительської концепції згаданих творів. Й історичні поеми, і «Лірникові думи», і ряд публіцистично-ліричних творів Руданського окреслюють певні параметри особистості, але переважно зовнішні. Поет означує загальне розуміння ним суспільної і національної проблематики, проте воно ще не розбудовує органічно змісту — до того ж, мало розкритого — внутрішнього життя його героя. Носіями позитивних характеристик є Ной і Соломон, апокрифічні персонажі «Лірникових дум», але характеристика ця ще надто абстрактна, на «всі віки»; до тієї дійсності і сучасності, в якій жив Руданський, стосунок їх є параболічним і умовним.