logo search
Укр

37. Літературна дискусія 1925-1928років: проблеми ідеології літератури.

1. Літ.дискусія виникла через наростання кризи у літературі. Початком її вважають статтю Г. Яковенка «Про критиків і критику в літературі» (Культура і побут 1925, 20 квітня) та відповідь на неї М. Хвильового. Зеров-критик стає на бік М. Хвильового. Програма М. Зерова вимагала усвідомлення, осмислення й засвоєння багатств української національної традиції, адже це дасть змогу тверезо й реально оцінити багатьох сучасних літературних авторитетів, перенести на український ґрунт кращі твори європейської класики й сучасної літератури, що, в свою чергу, піднесе «планку художності» і, врешті-решт, встановить атмосферу здорової літературної конкуренції, а не кон'юнктурного протегування. «Ми хочемо, — наголошував М. Зеров, — такої літературної обстановки, в якій будуть цінитися не маніфест, а робота письменника; і не убога суперечка на теоретичні теми — повторення все тої ж пластинки з кричущого грамофону, — а жива й серйозна студія літературна; не письменницький кар'єризм „человека из организации“, а художня вибагливість автора перш за все до самого себе».Головним завданням стало усвідомлення альтернативних варіантів розвитку України. Виносилося актуальне питання на той час: «Бути чи не бути українській літературі?» 2. Найактивнішим учасником літ.дискусії став Микола Хвильовий, який уперше висловився проти засилля утилітарного методу в літературі. Письменник говорив про Європу, як основний мистецький орієнтир. Виступав проти культурного домінування Росії в межах України. Його гасто «Геть від Москви»! 3. Відбувається розкол літераторів на 2 табори: 1й – на чолі з Хвильовим(«Гарт»), 2й – на чолі з лідером «масовістів» С.Пилипенком. («Плуг»). Гарт перестав існувати як всеукраїнська організація. Більшість письменників, котрі вийшли з Гарту, створили нову організацію з претензійною назвою Вільна академія пролетарської літератури. Ваплітяни відкрито проголосили примат мистецького хисту над ідеологічними догмами.

4. Криза набула політичного значення. Літ.дискусія послужила поштовхом до згортання українізації. 1) В цей період були виробленні основні методи боротьби партії більшовиків з опозицією. 2) Ліквідація плюралізму в літ.житті. 3) у 1932 році створено спілку письменників України більшовики мали змогу маніпулювати літераторами, використовуючи їх у своїх інтересах.

38. Образ гетьмана Мазепи в поемі «Мазепа» В.Сосюри. Полемічність твору. Поема “Мазепа”була написана не стільки з метою реабілітації гетьмана Мазепи, скільки з метою апологетизації ідеї незалежної України. 1. Вже на початку поеми Сосюра звертає нашу увагу на славне минуле українського гетьмана: «колишній велет, богатир», «його зіниці світять дико». І потім через усю поему проходить образ Мазепи-патріота. Навіть будучи пажем у польського короля, він не перестає думати про Україну: Не iдеалiзуючи його як неординарну особистiсть, поет творить, насамперед, художнiй образ, а не полiтичний портрет гетьмана. 2. Вiн намагається, як нiхто iнший, розкрити психологiю особистостi Мазепи i через його образ пiднести iдею державностi України, її незалежностi.

Тому щирiсть i громадянська мужнiсть у розмовi з читачем про найскладнiшi перiоди в iсторiї України є головними ознаками поеми"Мазепа". злитi у поемi образ Мазепи з образом українського народу: у них навiть трагедiя - одна та ж сама. У чому ж полягає ця трагедiя? На мою думку, саме її розкриттю i обгрунтуванню присвячує свiй твiр Сосюра. Протягом усiєї поеми автор наполегливо доводить:

Бо не пiшов за ним народ\Шляхом i радостi й надiї. \Не зрозумiв його вiн мрiї... 3. Мазепа до останньої хвилини життя залишається вiрним своїй любовi до народу й України, iм'я якої було останнiм у хвилину смертi: "Прощай,Україно, прощай!" У трактуванні Мазепи як національного героя, його позиція залишилася твердою. Відштовхуючись від романтичних пригод Мазепи-пажа, автор зображує Мазепу як історичного діяча, як гетьмана України. 4. Трагедію Мазепи Сосюра бачив у тому, що до великої мети -суверенності України він ішов самотнім, бо близьке отофчення його зрадило, а народ не зрозумів його політики. Весь час над поемою звучить пристрасне зiзнання Мазепи у любовi до своєїУкраїни, до своїх спiввiтчизникiв. Але вони "…Його покинули в бiдi", незрозумiли його намiрiв. Та Сосюра, на мою думку, досить принципово пiдходить до оцiнки цiєї трагедiї: вiн доводить, що трагедiю народу,України ("…наче стогне на ножах роздерте серце України...") деякою мiрою спричинив сам гетьман, який не знайшов правильного шляху у досяганнi своєї мети, не розумiв до кiнця, що царськiй "сталi" треба протиставити ще бiльш могутню силу - "гнiв, народний гнiв!" Поет, мiж тим, зазначає, що саме "народ останнє скаже слово."