32. Експерементальна проза 90-х років. Роман «Рекреаціі»Андруховича.

У кінці 80-х — на початку 90-х pp. XX ст. процес оновлення української літератури набув значної сили. Зміни в суспільному житті країни, зокрема розпад СРСР, відбились і в розвитку літератури. Нове покоління письменників і поетів прагнуло подивитись на навколишню дійсність по-новому, а не під кутом методу «соцреалізму». У літературі почали з'являтись нові теми, зрештою змінився і підхід до творчості. Отже, говорячи про українську літературу кінця XX ст., традиційно наголошують на світоглядно-мистецькому напрямі, що в останні десятиліття прийшов на зміну модернізмові,— постмодернізму як основному художньому напряму літератури 90-х років XX ст. І хоча стосовно постмодернізму і досі не припиняються дискусії, зупинимось на тому, що більшість дослідників вважає, що український постмодернізм зародився у 1980-х pp. і пов'язаний з іменами Ю. Андруховича, О. Ірванця, В. Неборака (літературне угрупування «Бу-Ба-Бу»), а пізніше і з представниками таких груп, як «Пропала грамота»: Ю. Позаяк, В. Недоступ; «Лу-Го-Сад»: І. Лучук, Н. Гончар; «Нова дегенерація»: І. Андрусяк, І. Ципердюк та інші. До визначальних рис постмодернізму слід віднести поєднання різних стильових тенденцій, часткову опозиційність до традиції, універсальність проблематики, позачасовість і позапросторовість зображення, епатажність, зміну функцій автора та героя, культ незалежної особистості, потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого, прагнення поєднати істини різних націй, культур, релігій, філософій, іронічність, пародійність тощо. Роман Ю. Андруховича "Рекреації", в якому заперечується українська літературна традиція як передрадянська, так і радянська, став цікавим явищем сучасної української літератури. Величезна кількість критичних публікацій і точок зору на прозу Андруховича в українській періодичній літературі 90-х років - яскраве тому підтвердження. Стосовно прози письменника навіть було вжито жанрову дефініцію "новий український роман. Через своє особливе ставлення до дійсності, що характеризується щирістю та іронізуванням над будь-яким моралізаторством (сам Андрухович називає таку життєву позицію "бубабізмом") автор роману заперечує загальноприйняте в нашій літературі зображення талановитої творчої особистості як безгрішного пророка , а представника сучасного суспільства - як чесного робітника, якого хвилюють лише проблеми голодуючих у Гватемалі. Такі стереотипи спростовуються. Однак це зовсім не означає заперечення естетичної вартісності творчості зображених у романі поетів, які виявляються несхожими на зразкових громадян. Більше того, Андрухович не заперечує цінність духовного світу кожного з них , будуючи свою концепцію особистості на визнанні приреченості на самоту всіх людей і свободи їх вчинків. Ця самотність і свобода дій кожного з письменників-персонажів роману зображена на тлі всезагального карнавалу, який завдячує своїм існуванням, зокрема, і темним диявольським силам. Амбівалентність притаманна і трактуванню феномена творчості, що зображений у романі у всій своїй суперечливості. Твір не виходить з кола уваги літературознавців і критиків. Однією із складових частин проблематики роману Юрія Андруховича "Рекреації" є новий, порівняно із звичайним народницьким розумінням у попередній літературній традиції, погляд на феномен творчості. Використовуючи постмодерністське й карнавальне світосприйняття, автор твору зображує сучасний світ і людей в іронічному світлі, руйнуючі колоніальну й антіколоніальну ідеологічні системи, що обмежують сприйняття людиною світу, ії свободу вибору та дій. Тому в вир карнавалу Свята Воскресаючого Духу потрапляє й широкий спектр здобутків як української та російської, так і західної (елітарної й масової) культури з метою переосмислення культурного досвіду минулого. Головних персонажів Андрухович проводить у карнавальній дійсності свята шляхом самопошуку в забутті, наново-творенні та наново-усвідомленні самих себе. При цьому творчість виявляється чимось окремим, незалеж-ним від дій та моральної поведінки поетів, що зображені у творі.

Через образи чотирьох героїв автор досліджує основні сфери взаємовідносин творчої людини зі світом, що визначаються такими опозиціями: митець - проблема свободи (Хомський), митець - соціум (Мартофляк), митець - проблема смерті (Немирич), митець - етнос (Штундера). Вся серйозність проблематики зв’язків митця із всесвітом прихована. Слово "поет" і його синоніми найчастіше звучать у тексті в підкреслено буденних, прозаїчних обставинах. Це робиться з метою пояснити читачу: письменик не призначений для служіння "високим ідеям" суспільства, в якому він живе, він має бути вільним від обов’язку служити будь-кому та будь-чому. Ніби на підтверд-ження таких переконань автора роман відрізняється відсутністю тенденцій-ності, що, на наш погляд, підносить його на високий художній рівень, незважаючи на активне використання згрубілої лексики в мові твору.

Неминучість спілкування митця із суспільством і всю складність такого спілкування розкрито через образ запланованого в програмі свята вечора поезії на стадіоні "Трудові резерви" під назвою "Ми є тому, що нас не може бути", яка розкриває всю неоднозначність феномену творчості в тако-му суперечливому світі.

Андрухович адек-ватно втілив у романі "Рекреації" всю неоднозначність, суперечливість, внутрішню конфліктність буття митця в сучасному українському суспільстві.