21. Жовнірська поезія Федьковича.

Провідним мотивом його ліричних та ліро-епічних творів було рекрутське життя, яке, за висловом І.Франка, „оспівував він так, як ніхто другий”. Творчість Федьковича характеризує коло наскрізних тем і мотивів: краса гуцульських звичаїв зображена ним у багатьох поезіях і більшості оповідань, у драмах “Керманич” та “Сватання на гостинці”; тяготи жовнірського життя представлені в ряді ліричних творів перших років, у поемах “Новобранчик” (1862) і “Дезертир” (1867), в оповіданнях “Три як рідні брати”, “Штефан Славич”; мотив дезертирства втілено в трьох поетичних творах однієї назви “Дезертир”. Мотив цей, представлений як романтична ідея втечі від казенного, офіційного світу, наявний також в інших творах письменника. Твори Шевченка Федькович використовував для про­будження, соціальної і національної свідомості жовні­рів: «За мнов і наші капрали та й інші жовніри роєм.. В оповіданні «Кобзар і жовняри» Федькович показав, як на творах Шевченка жовніри вчилися грамоти, а по­тім зачитувалися ними, передавали із рук до рук.  І все ж жовнірська тема — центральна у творчості Федьковича. Уже перший український вірш поета «Нічліг» присвячено цій темі. І хоча літературного досвіду в молодого поета було небагато, але він одразу звернув на себе увагу глибоким знанням жовнірської психології. Одним із кращих творів про рекрутчину вважають поему «Новобранчик». Герой поеми, новобранець Іван, загинув на полі бою в Італії. Його смерть підсилює основну думку твору: «Най трісне кайдан!». Федькович зображує жахливу долю родини, яку змушений був покинути чоловік, пішовши в рекрути. Провідною темою творчості видатного буковинського письменника Юрія Федьковича є зображення трагічної, сумної долі рекрута, засудження жовнірства, рекрутчини, морального й фізичного нівечення людського життя. Будучи солдатом цісарської армії упродовж десяти років Ю.Федькович добре знав побут солдатів, їх настрої під час військових дій, походів, особливо, коли вони були далеко під дому, на чужій землі. Знав письменник і психологію рекрутів, які залишили своїх немічних батьків, безпорадних дружин, незахищених дітей. Все це й ставало центром поетичного болю Ю.Федьковича.Проблему рекрутчини бачив поет очима матері-вдови, яка намагалася з усієї сили заробити золотого лева, щоб відкупити сина від війська („Золотий лев”), очима закоханої дівчини, яка прощається із своїм коханням („Рожа”), очима сиріт, дружин, матерів. Герої названих творів – прості гуцули – селянські сини, незважаючи на страшні поневіряння за десятилітню службу, зберігають людяність, співчуття до чужого горя. Герой оповідання „Сафат Зінич”, як і оспівані опришки, стає захисником за народні кривди, вважаючи, що якщо вже треба прийняти на себе муки, то лише „за правду”.