96. Тюремні оповідання Івана Франка: суспільно-психологічні студії «дна».

Тричі письменник був ув'язнений, усе життя перебував під наглядом двох поліцій — австрійської і російської. Але тюрма не зламала могутнього духу поета; його відповіддю були вірші "На суді", "Невольники", "Товаришам з тюрми", цикли "Вольні сонети", "Тюремні сонети", прозові твори на тюремну тематику "На дні", "До світла!". прозову творчість тюремних мотивів І. Франка об’єднувало сюжетне відтворення незвичайних, іноді фантастичних, подій та ситуацій, протиставлялися картини життя бажаного, витвореного мрією і благородством душі героїв, яких не задовольняла реальна дійсність. Тому часто персонажі вступали у конфлікт із суспільством. У духовному плані це зазвичай великі люди, титани, які не мають нічого спільного зі щоденним буттям. Світ стає для них тереном життя, проте вони не втрачають свій надземний характер у лоні реалізму, що символічно обіймає долі кількох поколінь, творить глибокий і піднесений настрій. Нова тематика, яку підняв письменник, призвела до входження в українську літературу нового типу героя-арештанта, специфічна соціальна позиція та загальне емоційне тло існування якого вимагали від автора пошуку нових зображальних засобів, у тому числі й мовних. «На дні» містить риси, які підтверджують генетичну спорідненість між реалізмом і нату­ралізмом: крім соціального детермінізму, типізації і звернення до теми суспільного «дна», це загальна соціальна заангажованість твору, спрямованість на аналітичне дослідження середовища.