logo search
ekzamen_33__33__33

7. Суперечливий характер «Хуторної поезії» Куліша. Франко про збірку.

Найгострішої критики зазнала збірка “Хуторна поезія”, яку видано через двадцятиліття після “Досвіток”. За цей час Куліш ще різкіше почав виступати проти гайдамацьких традицій, проти революційного духу спадщини Шевченка. До багатьох поезій цієї збірки автор бере епіграфом Шевченкові слова, а змістом своїх віршів не раз спростовує їх. Новаторським явищем в українській літературі була збірка П.Куліша «Хутірна поезія» (1882). Прологом до неї стало «Історичне оповідання» в якому автор застерігав від руйнівної сили темних мас. Орієнтуючись на традиції європейських літератур, П.Куліш у названій збірці зробив спробу передати свої суспільно-політичні погляди поетичним словом. Композиційно збірка «Хутірна поезія» складається із 3 частин: 1 частина – «Історичне оповідання», 2 частина складається із 24 поезій, в тому числі «До кобзи», «До рідного народу, подаючи йому український переклад Шекспірових творів». До творів 2 частини (тобто віршів) П.Куліш ставить епіграфи з Біблії, Шевченка, Пушкіна, Міцкевича, Державіна. Коломийковий вірш тут відходить на другий план, використовується різностопний ямб. У збірці висловлено зневагу до українського народу, який втратив самоповагу, цей народ «азіат мізерний», «народ без пуття, без чести і поваги, без правди у завітах». Неоднозначне у збірці ставлення до Шевченка, подекуди звучать докори за помилки і насамперед за звеличення визвольних змагань, а найбільше за форму цих змагань – збройне повстання. Саме у цій збірці звучить звеличення Петра 1 та Катерини П. Дослідники вважають, що у такий спосіб П.Куліш просто протиставляв царям – сучасникам – наприклад Миколу І., якого назвав великим душогубцем освічених монархів. З особливим пієтетом оспівує поет рідне слово («До кобзи», «Рідне слово» тощо). І.Франко безпощадно критикував «Хуторну поезію», але вказав на прекрасні «поєдинчі місця». До них варто віднести «Молитву» як зразок філософсько-психологічної лірики. Якщо вже в першій збірці поезій «Досвітки» у П.Куліша спостерігалося прагнення вийти з-під впливу і мотивів і версифікації Т.Шевченка, то особливо про це треба говорити стосовно збірки «Хуторна поезія». 3 частина збірки – «Зазивний лист до української інтелігенції» - це реакція П.Куліша на Емський акт. У ст. автор закликає рятувати слово рідне, своє насліддя. Вказує на вагу рідної мови у боротьбі проти денаціоналізації. Змістом своїм «Хуторна поезія» становить місток до «Дзвону»: тут знаходимо всі пізніше улюблені ідеї Куліша. Тут його гімни: єдиному цареві, єдиній цариці; та сама, що і в «Дзвоні», готовість вибачити особисті вади монархів задля їх боротьби з українською потворою. В «Хуторній поезії» він писав про той великий суд, як «судити Україну рідне слово буде». На українське слово він покладав мало не всю свою надію, як діяч відродження.