65. Художній світ «Думок-мережанок» Олени Пчілки.

"Думки-мережанки" – перша і єдина збірка оригінальних поетичних творів Олени Пчілки, вийшла друком у Києві; обсяг – 97 сторінок. Вірші, поеми, байки, що ввійшли до поетичної збірки, написані у 1881-1885 рр. на Волині. Олена Пчілка в "Автобіографії", опублікованій у журналі "Зоря" 1888 р. писала про поетичну збірку: "Так як "Думки-мережанки" писані в різні часи, під різними настроями душі, то зміст книжки вийшов дуже перістий: і тенденційні вірші, і біблейські теми (також взяті задля тенденції), і байки, і жарти, і чиста  лірика – все вкупі". Була ще одна причина строкатості   поетичної збірки. Письменниця шукала себе в поетичному жанрі, зверталася до різних форм і різних тем, якими жила українська поезія 80 рр. ХІХ ст. Помітне місце в поезії Олени Пчілки займає тема кохання, подружньої вірності, тема емансипації жінки як в особистому, так і в громадському житті ("Забудь мене!", "Кохані речі", "Мій друже", "Світочі небесні", "Одвідини" та ін.). З усіх цих творів постає образ ліричної героїні, здатної на глибоке і ніжне почуття, на високу самопожертву ради коханого, а разом з тим завжди готової постояти за свою гідність і свої права. У зв’язку з визвольною боротьбою болгар і сербів проти турецького іга популярною стала тема солідарності й братерського єднання слов’янських народів ("Посмертна шана", "Прощання", "Пісні минулого"). У вірші "На полі честі" письменниця оспівала воїна-добровольця, який віддав життя за свободу слов’янського народу. У збірці є вірш "Перед блакитним морем". На березі моря серед лаврів та олеандрів стоїть дівчина і згадує "хуторець убогий в далекій рідній стороні", "самотнюю криницю" і "схилену вербицю". Долітає до її слуху мелодія баркароли і ще побільшує тугу, бо не схожа "з піснями хутора". Ностальгія, клятви у вірності рідному краєві, українському народові були найвизначнішою прикметою української поезії 70-80 рр. ХІХ ст.  Є. Шабліовський та О. Ставицький вважають, що серед творів на цю тему "вірш Олени Пчілки був одним із кращих". Щирим ліричним почуттям і конкретністю поетичного малюнка вирізняється вірш "Волинські спогади". Із самої душі поетеси вириваються слова палкої любові до милого серцеві краю, де "Звягеля скелі, узгір’я веселі", "Случ ігриста" і "Луцьк стародавній",  – місця, де пройшли найкращі роки життя письменниці