33. Символізм в західноєвропейських літературах кінця 19 ст

Символізм (фр. symbolisme, з грец. симболон — знак, ознака, прикмета, символ) — літературно-мистецький напрям кінця ХІХ — початку ХХ ст., основоположники якого, базуючись на ідеалістичній філософії Шопенгауера, «теорії несвідомого» Едуарда Гартмана і поглядах Фрідріха Ніцше, проголосили основою мистецької творчості символ — таємну ідею, приховану у глибині всіх навколишніх, а також і потойбічних явищ, що її можна розкрити, збагнути й відобразити тільки з допомогою мистецтва, зокрема музики й поезії. Зумовлена цією установою поетика символізму вирізнялася глибоким культом «слова, як такого» («світ слова»), великою увагою до музичності, формальних пошуків, ускладнених образів й асоціацій, нахилом до таємничості, а то й містичності, що виявлявся особливо у використанні натяків і недомовок, в уживанні великих літер у деяких словах для підкреслення їх особливого значення тощо.

Символізм виник у Франції у 1880-их, як реакція проти міщанства і позитивізму, зокрема проти поезії «Парнасців», натуралістичного роману й реалістичного театру. Основоположниками його були Поль Верлен і Стефан Малларме та їхні тодішні чи й пізніші учні поети і есеїсти Анрі де Реньє, Сюллі-Прюдом, Поль Клодель, Поль Валері, Андре Жид, Сен-ПольРу та ін. Своїм предтечею вони вважали Шарля Бодлера. Термін символізм вжив найперше і виклав програмово його позиції Жан Мореас. Згодом символізм поширився в інших країнах і став першою маніфестацією модернізму у світовій літературі і живописі.Символізм — одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 70-х pp. XIX ст., а в українській літературі поширилася на початку XX ст. Основною рисою символізму є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ.

Символ — поетичний троп, що грунтується на умовному означенні якогось явища чи поняття через інше на підставі подібності. За допомогою нього поети прагнуть стисло і яскраво передати певну думку.

Серед важливих ідей цього часу можна назвати наступні: Дарвінізм (напрямок, названий так на честь Чарльза Дарвіна, вченого). Відповідно до цієї ідеї, людини зумовлює його оточення і спадковість, і він вже більше не є «копією Бога»; - Песимізм культури (за Фрідріху Ніцше, філософу і письменнику) грунтується на тих уявленнях, що більше не існує релігійних зв'язків, не існує всеподчіняющего сенсу, навколо йде переоцінка всіх цінностей. Більшість людей цікавить нігілізм; - Психоаналіз (за Зигмунда Фрейда, психолога), спрямований на відкриття підсвідомого, тлумачення снів, вивчення та усвідомлення власного Я. Символізм (від фр. Symbolisme, від грец. Symbolon - знак, пізнавальна прикмета) - естетичне течія, що сформувалася у Франції в 1880-1890 і який отримав широке поширення в літературі, живописі, музиці, архітектурі і театрі багатьох європейських країн на рубежі 19-20 ст. Величезне значення символізм мав на російській мистецтві цього ж періоду, який придбав у мистецтвознавстві визначення «Срібний вік». Особлива роль в осягненні надреальність відводилася поетам як носіям інтуїтивних одкровень і поезії як плоду сверхразумни натхнення. Розкріпачення мови, руйнування звичних відносин між знаком і денотатом, багатошаровість символу, який несе в собі різнопланові і часто протилежні значення, вели до розпорошення смислів і перетворювали символістське твір у «безумство множинності», в якому змішувалися і зазнавали постійну метаморфозу речі, явища, враження та бачення. Єдине, що надавало цілісність у кожен момент розщеплюється тексту, так це унікальне, неповторне бачення поета. Відсторонення письменника від культурної традиції, позбавлення мови її комунікативної функції, всепоглинаюча суб'єктивність неминуче вели до герметизму символістської літератури і вимагали особливого читача. Символісти змоделювали для себе його образ, і це стало одним з їх самих оригінальних досягнень. Він був створений Ж.-К.Гюісмансом в романі «Навпаки»: віртуальний читач перебуває в тій же ситуації, що і поет, він ховається від світу і природи і живе в естетичному самоті як просторовому (в далекому маєток), так і тимчасове ( відмовляючись від художнього досвіду минулого); через магічне творіння він вступає з його автором у духовне співробітництво, в інтелектуальний союз, так що процес символістського творчості не обмежується працею письменника-мага, а продовжується в розшифровці його тексту ідеальним читачем. Таких цінителів, конгеніальні поетові, вкрай мало, їх не більше десяти у всій всесвіту.