39. Ссюреалізм. Творчість г.Аполлінера

Напрям у літературі, зародився у Франції в 1920-х рр.. і справило великий вплив на західну культуру.  Для Сюрреалізму характернопристрасть до всього химерного, ірраціонального, що невідповідає загальноприйнятим стандартам. Сам рух було різнорідним, але ставило своєю основною метою розкріпачення творчих сил підсвідомості і їх верховенство над розумом. У певний мірі попередниками сюрреалістівбули дадаїсти (дадаїзм). Теоретик і основоположник С. Андре Бретон стверджував, що цей напрямок має вирішити протиріччя між мрією і дійсністю і створити якусь абсолютнуреальність, надреальність. Незважаючи на всі спроби Бретона згуртувати сюрреалістів, їм бракувало одностайності: вони постійно сперечалися, виступали із взаємними звинуваченнями і виключали зі своїх рядів незгодних. В основі Сюрреалізму лежать теорія Фрейдапро підсвідомість і його метод "вільних асоціацій" для переходу зі свідомості в підсвідомість. Проте форми вираження цих ідей були в сюрреалістів досить різні. У період між двома світовими війнами Сюрреалізм став найпоширенішим, хоча і найбільш суперечливим напрямком. Його послідовники з'явилися не тільки в Європі, але і в США, куди багато письменників іхудожниками емігрували у воєнну пору. Різні широтою підходу і багатством форм, Сюрреалізм полегшив сприйняття кубізму і абстрактного мистецтва, а його методи і техніка вплинули на творчість письменників і художників багатьох країн світу.

Г.Аполлінера -  французький поет польського походження, художник, критик. Провідник авангардної паризької літератури (член руху кубістів іфутуристів). Натхненник сюрреалізму. Основні збірки: «Алкоголі. Вірші 1898—1913» , «Каліграми. Вірші Миру і Війни».Творчий дебют Гійома Аполлінера відбувся на початку 20 століття. Його перші, доволі традиційні, поетичні спроби («Рейнські вірші») були навіяні любовними захопленнями під час мандрівки Німеччиною в 1901—1902 роках. Зв'язок із романтичною і символістською традицією тут посилюється глибоким емоційним сприйняттям німецького фольклору й образів романтичної поезії, засвоєнням тем і ритмів німецької народної пісні («Дзвони», «Ніч на Рейні»). Відчуваються у творчості Аполлінера й слов'янські джерела, яким поет завжди надавав великого значення. Використовуючи образ Лорелеї, створений К. Брентано і підхоплений іншими німецькими романтиками, в тому числі Генріхом Гейне, поет посилює його виразність, драматизує вірш, надає йому динамізму. Аполлінерові належать кілька збірників віршів, новел, оповідань, буфонна п'єса «Груди Тіресія» (1917) і опублікований посмертно роман «Сидяча жінка» (1920). Перший виданий поетичний збірник називається «Бестіарій, чи Кортеж Орфея» (1911). Поет, використовуючи середньовічний жанр бестіарію, чотиривірша, що поєднує розповідь про тварин з повчальною мораллю, передає свою насолоду життям. Особлива емоційність віршів Аполлінера естетизує області діяльності людини, що вважалися до того непоетичними. Аполлінер радив сучасним поетам звертатися до романного досвіду. Він орієнтує вірш на асоціативний образ, вводить у тканину тексту некнижне слово, поетичність підтримується як за допомогою рими, так і через зміну внутрішньої змістовності. Поет називав свою реформу вірша, його формальний і змістовний рівні, як би це не здавалося парадоксальним, «натуралізмом вищого порядку», маючи на увазі «правду життя». Саме Аполлінер вводить у літературний побут слово «сюрреалізм», що в його інтерпретації означає «новий реалізм», як антитезу абстрагованості символізму і життєподібності натуралізму.Від шаблонового футуризму Аполлінера, що випробував на собі вплив не тільки Рембо, але і Гейне і Бодлера, відрізняє його зв'язок з літературою минулого. Навіть своїми каліграмами й ідеограмами Аполлінер зобов'язаний не тільки новаторським тенденціям, але і знайомству з поезією александрійців. Аполлінер уплинув на новітню французьку поезію аж до останніх її представників - надреалістів, що не тільки саму назву своєї школи, але і принцип надреалістичної імпровізації запозичили в Аполлінера.Надалі традиційність все більше витісняється поетичними новаціями: конкретністю безпосереднього вираження, прозаїзацією вірша, розмовним ритмом, відсутністю розділових знаків. Аполлінер досконало опановує верлібр (вільний вірш) — систему віршування, що з'явилася у французькій поезії наприкінці XIX століття. Верлібр позбавлений звичних ознак поетичного твору: рими, суворого ритму та поділу на строфи. Для верлібру характерні рядки різної довжини, різні дво- і трискладові стопи; ритм може мати перебої.Ім'я Аполлінера дослідники повязують із кубізмом у літературі, іноді поєднуючи це явище з літературним футуризмом і називаючи кубофутуризмом. У творчості Аполлінера виявилися властиві кубізмові особливості, і, перш за все, симультанізм (від фр. simultaine — «одночасний») — схильність до одночасного зображення в одній площині різнорідних об'єктів, віддалених, не пов'язаних між собою образів, мотивів, переживань і вражень. Наслідуючи поетів кінця минулого століття, Аполлінер вважав, що магістральний шлях розвитку призводить до створення синтезу мистецтв — музики, живопису та літератури.До своєї першої великої поетичної збірки «Алкоголі. Вірші 1898—1913 років» (1913) Аполлінер включив вірші, створені в різні часи, у тому числі «рейнські». Вільні вірші тут стоять поряд із віршами з традиційними розмірами. На час видання збірки Аполлінер зовсім відмовився від пунктуації як засобу регулювання ритму вірша. Поет вважав, що читач має сам відчути ритм, емоційну виразність вірша й створити його синтаксичний та інтонаційний малюнок.руга велика поетична збірка, видана Аполлінером за життя, дістала назву «Каліграми. Вірші миру і війни (1913—1916)» і вийшла друком 1918 року. Збірка присвячена пам'яті друга-поета, літератора Рене Даліза, вбитого на фронті 1917 року.«Каліграми» складаються з шести розділів і містять 84 поезії. Розділивши книгу на шість частин за хронологічним принципом, Аполлінер ніби підкреслив, що «Каліграми» — ліричний літопис епохи. Послідовність віршів створює щось схоже на проходження кіл пекла, яке завершується коротким оптимістичним апофеозом з кількох звернених у майбутнє віршів 1917—1918 років.Вірші, що увійшли до збірки,— зразок аполлінерівського поетичного експерименту: частина віршів видрукована у вигляді «ліричних ідеограм» чи «каліграм», тобто таким чином, щоб їх текст утворював графічний малюнок.