Йоганн Вольфґанґ фон Ґете

(28 серпня 1749 - 22 березня 1832) — німецький поет, письменник, драматург, мислитель і натураліст. Вважається засновником сучасної німецької літератури, був лідером романтичного руху «Буря і натиск». У галузі ботаніки вважається засновником порівняльної морфології рослин. Одна з найпопулярнiших легенд Середньовiччя - легенда про доктора Фауста, яка виникла навколо історичної особистостi, що вразила уяву народу.

Фауст - особа iсторичнаВiн жив на межi 15 i 16 столiть, мав iм`яЙоган-Георгiюзгiдно з католицьким i лютеранським звичаєм, прізвище Фауст. Вчені по рiзному пояснюють походження його прізвища. Одні стверджують, що воно походить вiднiмецькогоFaust, що в перекладi означає кулак. iншi вбачають в ньому псевдонiм, утворений вiд латинського Faustus - щасливий. Цей псевдонiмпiдкреслювавуспiшний характер дiяльностi вченого, мага, астролога, віщуна. Сам Фауст називав себе i лiкарем i хiромантом. Отже, точки зору лютеранської церкви вiн прагнув недозволених знань, а значить заслуговував засудження, був грiшником, бо з точки зору людини того часу цi знання можна здобути тiльки в союзi з дияволом. Письмові джерела повiдомляють також, що Фауст був професором, читав лекції в рiзнихунiверситетах, мав учнів - послідовників. Ще за життя вченого про нього ходили рiзнiрозповiдi про його вчинки, в яких вбачали щось незвичайне, фантастичне.

Загинув Фауст внаслідок несподіваної катастрофи, яка вразила сучасникiв. Передбачають, що це був вибух у лабораторії вченого. Iсторичний Фауст помер близько 1540 року. Ця остання подiя в життi вченого надала подальшого iмпульсу розвитку легенди. Фауст стає популярним улюбленим героєм народної легенди. Його образ в легендi несе на собiвiдбиток часу. Вiн людина, яка заради знання готова знатися i з нечистою силою, i тому вкiнцi легенди диявол забирає Фауста до пекла. Водночас вiн типовий представник епохи Вiдродження, смiливий i безстрашний шукач таємних знань i заборонених шляхiв отримання цих знань.Головна суть фаустiвського сюжету - жага безмежного знання, допитливiсть, свобода духу - приваблювала багатьох письменникiв наступних епохи зумовила світову популярнiсть образу Фауста Легенда про Фауста трансформувалася й в творчостi Й.В.Гете, видатного нiмецькогопросвiтника. «Фауст» — трагедія, написана Йоганном Вольфгангом фон Ґете, складається із двох частин: нім. Faust: derTragödieersterTeil (Фауст, трагедія: Частина перша) і нім. Faust: derTragödiezweiterTeil (Фауст, трагедія: Частина друга). Драма писалась не для театру. Є найвідомішим твором Ґете і вважається однією із найвидатніших праць в німецькій літературі. Гете написав трагедiю "Фауст", над якою працював понад 60 рокiв. Образ великого шукача iстини хвилював його все життя. У трагедiївiн показав двобiй добра i зла як рушiйну силу розвитку, змiн, динамiки буття.Твiр складається з Посвяти, Театрального вступу, Прологу та двох частин. В "Пролозi на небi" показується зустрiч Господа та його архангелiвiзМефiстофелем, яка набуває символiчного значення. Основний предмет розмови - це людина. Хто вона така? Яке iiмiсце в свiтi? У пролозi Господь утверджує силу людської особистостi, iiздатнiсть до розвитку, пошуку смислу життя, хоча погоджується, що вона не досконала. Саме такою людиною Бог уявляє Фауста. Але Господь також не визнає Мефiстофеля як уособлення зла,Образ Фауста у поемi уособлює все людство, але попри цьому вiн не є iдеальноюособистiстю. Фауст не задоволений знаннями. якими вiнволодiє i прагне бiльшого. Саме в такi хвилини вiн звертається до Бiблii i починає ii перекладати, але не погоджується з першими ж словами. Вiдчай героя настiльки великий, що вiнвирiшуєпокiнчити життя самогубством. Мефiстофель знаходить Фауста в його кабiнетi, де той уже багато разiв б`ється над розкриттям таємниць свiту, i укладає з ним угоду. Вiн задовольнить будь - якi бажання i забаганки вченого, нi в чому не буде перешкоджати. Але в ту мить, коли Фауст вiдчуєцiлком задоволеним життям i щасливим, вiн мусить померти, а душа його належатиме Мефiстофелю. I це буде плата за земне блаженство. Цей епiзод поеми має також розбiжностi з легендою, оскiльки в легендiМефiстофель i Фауст укладають угоду тiльки на 24 роки (згiдно з нею Мефiстофель, залишаючись незримим, повинен з`являтися до Фауста на його бажання i виконувати всi його розпорядження, Фауст же зрiкається Бога i вiддає душу сатанi). Згодом Мефiстофель повертає нашому герою молодiсть i в результатiвiн закохується в молоду вродливу дiвчинуГретхен (ця сюжетна лiнiя - любов Фауста i Маргарити є нововведенням Й.В.Гете). Мефiстофель вважає, що саме в цьому Фауст знайде ту прекрасну мить, але помиляється. Спочатку за волею Мефiстофеля помирає мати Гретхен, а потiм i брат Валентин. Молода дiвчина карає себе за цiсмертi i потрапляє до в`язницi. Попри всi благання Фауста втекти з ним Маргарита не погоджується, бо вважає себе винною i помирає у в`язницi. Але навiтьпiслявсiхiiгрiхiв душа Маргарити потрапляє до раю. Фауст тяжко пережив смерть Гретхен,але не припинив пошукiвiстини.У другiйчастинi твору Фауст служить при дворiiмператора i надає йому рiзнi послуги за допомогою всесильного Мефiстофеля.Вiд шлюбу з давньогрецькою красунею Єленою Прекрасною нього народжується син Евфорiон, який згодом гине.Фауст намагається виростити людину в колбi - Гомункулуса, але той теж гине. Життя Фауста пiдходить до кiнця, йому 100 рокiв. Вiнмрiє про свiтлi та щасливiмiста, якi, за його бажанням мусять з`явитися для людей. Свою мрiювiн хоче здiйснити на островi, який подарував йому iмператор, i який був майже не придатний для життя. Фауст поспiшає з роботами. Нарештi герой вiдчуває мить найвищого життєвого задоволення.БiльшеФаустовiнiчого бажати. Вiн помирає, але його душа потрапляє в рай, i зустрічається з душею Маргарити. Вона вже постила йому i любить його, як i ранiше.Фауст багато страждав, постiйносумнiвався i шукав, знаходив i втрачав, часто вiдчував невдоволення. Тiльки серед природи, вiдчуваючиii частиною себе, вiн сприймає свiт, як гармонiю. Життя принесло йому короткi моменти щастя i довгi роки страждання i вiдчаю, але все це було не даремно. Вже наприкiнцi свого життя Фауст це зрозумiв.Отже, в другiйчастинi Гете вiдiйшоввiд легенди, логiчно розвиваючи храктер людини, яка бачила своє покликання в активному пошуку iстини i смислу буття.У пролозi автор ставить питання: що є Людина в цьому величному, гармонiйному i досконалому всесвiтi? Людина нещасна, вiчно страждає. Їй жилося б краще, якби не її розум, - iскра Божа. Герой його трагедiї, скептик i насмiшникМефiстофель каже, що свiт людини побудований погано: "Там безпросвiтна темрява i Людинiбiднiй так погано". Людина мислить, але вiд цього страждає ще бiльше, бо розумiєбезглуздiсть багатьох соцiальнихiнститутiв, законiв, звичаїв, забобонiв, розумiє, що в соцiальнихбiдах винна не природа, не всесвiт, а вона сама Людина.У фiлософiї Гете ідея діалектичної єдностi протилежностей є однiєю з головних iдей. У боротьбі суперечностей створюється гармонiясвiту, в зiткненнiiдей - iстина. Поет нам постiйно нагадує про це. Два герої трагедiї - Фауст i Мефiстофель - наочно нам демонструють цю дiалектичнуспорiдненiсть позитивного i негативного.