37 Модернізм як літ .Напрям

Модернізм (від франц. moderne — новітній, сучас­ний) — сумарний термін, що позначає сукупність літературних напрямів та шкіл XX століття, яким притаманні формотвор­чість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Саме похідне слово «модерн» пов'язане з ідеєю чогось нового та нетрадиційного. І новизна разом з антитрадиціоналізмом (хоча й модерністи ніколи не поривають із літературною традицією цілком) є визначаль­ними рисами модернізму.Окремі напрями модерністської літератури сьогодні стали класикою. Серед найбільш визначних — імажинізм та футуризм, акмеїзм та експресіонізм, сюрреалізм та «театр абсурду», дадаїзм та «новий роман». Деякі з них охопили не тільки літературу, а й інші види мистецтва (експресіонізм, сюрреалізм, футуризм поширилися також на образотворче мистецтво, музику, театр), проникли в кіно й на телебачення.

Останнім часом поширюється точка зору, відповідно до якої генезис мо­дернізму пов'язується з XX століттям, точніше, з першим його десятиріччям. Модерністські напрями нерідко ведуть між собою літературні війни, наприклад, експресіонізм з імпресіонізмом, а імажинізм з футуриз­мом. Однак боротьбу шкіл та угруповань можна спостері­гати й у будь-якому напрямі минулого, починаючи від барокко й закінчуючи реалізмом XIX століття. Дійсно й те, що далеко не всі визначні письменники, яких за тради­цією іменуємо модерністами, належали до тих чи інших модерністських шкіл. Серед них — Дж. Джойс і В. Вулф, О. Гакслі і Р. Музіль, Г. Е. Носсак і X. Кортасар, Φ. Дюр-ренматт і X. Л. Борхес. Проте «поодинокі» модерністи й представники організованих напрямів використовують спільні прийоми, а творчість численних модерністів, які належать або ж не належать до різноманітних напрямів, характеризується спільними рисами.Модернізм затверджує примат форми над змістом. Іноді форма модерністського твору є самодостатньою та абсолютизованою (футуризм, «новий роман»), іноді — підкорена формі категорія змісту є також важливою (екс­пресіонізм, екзистенціалізм). Література модернізму є рішучим протестом і запере­ченням художніх принципів реалізму й натуралізму з їхнім зверненням до реальної дійсності, життєподібністю, демі-фологізмом, аметафізичністю. 

38. західноєвропейська поезія модернізму ( в попередньому питанні багато)

Поезія модернізму прикметна передусім яскравою, невідомою для 19 ст. метафорою (Г. Аполлінер, Ф. Т. Марінетті, Г. Тракль, В. Шершеневич), побудовою теми за віддаленими, переважно зовні немотивованими предметними чи культурними асоціаціями (Т. С. Еліот, Е. Паунд, Р. М. Рільке, Л. Арагон, П. Валері), умисним, художньо обґрунтованим алогізмом зв’язку думок та описів (А. Бретон, Р. Деснос), „слово новаціями», синтаксичними зміщеннями, фонічною образністю (О. Крючоних, В. Каменський, Е. Е. Каммінгс). Визначальні позиції у версифікації завойовують верлібр, тонічний вірш. У твори всіх родів літератури проникають місткий символ, міф (експериментальний роман «Улісс» Дж. Джойса, поетичної збірки «Чотири квартети» Т. С. Еліота, романи Д. Г. Лоуренса, п’єси Ж. Кокто).