Романтизм

Романтизм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці 18 ст. у Німеччині, Англії й Франції, поширився з початку 19 ст. в Росії, Польщі й Австрії, а з середини 19 ст. охопив інші країни Європи та Північної і Південної Америки.

Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини. Його ідеологія спирається на культ індивідуалізму, на підкреслену, загострену увагу людської особистості, до психологічних проблем її внутрішнього "Я". У центрі зображення романтиків винятковий характер у виняткових обставинах.

Виникнення:

Романтизм, що виник після французької революції, в умовах утверджуваного на зламі 18 — 19 ст. абсолютизму, був реакцією проти раціоналізму доби Просвітництва і застиглих форм, схем і канонів класицизму та подекуди проти сентименталізму. Філософську базу романтизму було закладено німецьким філософом Фрідріхом Шеллінгом. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчення історичного минулого, інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм Назва виникла від французького слова "romantisme", яким позначалося щось таємне, дивне, нереальне.Сутність романтизму: незвичайні герої у незвичних обставинахПисьменники-романтики відійшли від традицій класицистів, що наслідували все античне. На противагу їм романтики захопилися оспівуванням Середньовіччя. Вони створювали в дусі Середньовіччя нові картини життя, відкидали суворі канони й правила і понад усе цінували натхнення.Також представники романтизму відмовилися від реалістичного зображення дійсності, тому що були незадоволені її анти естетичним характером.Етапи розвитку романтизму Передромантизм - явища і тенденції в європейській літературі й духовній культурі II половини XVIII ст., які підготували ґрунт для розвитку романтизму. Риси:

o зростання інтересу до середньовічної літератури та народної творчості;

o відведення головної ролі уяві, фантазії, творчості;

o виникнення поняття "романтичного", що передувало появі терміна "романтизм".

Ранній романтизм (кінець XVIII - початок XIX ст.)Доба наполеонівських війн та період Реставрації утворили першу хвилю романтизму. В Англії це творчість поетів Дж.Г.Байрона, Персі Буші Шеллі, Дж. Кітса, романіста В.Скотта, у Німеччині - майстра сатиричної прози Ернста Теодора Амадея Гофмана і блискучого лірика й сатирика Генріха Гейне.Риси:

-універсалізм, прагнення охопити буття в його повноті (що існує і має існувати), дати йому синтезуюче художнє вираження;-тісний зв'язок із філософією;

-тяжіння до символу й міфу як найбільш адекватних форм художнього вираження; -розлад з дійсністю;-різке протиставлення дійсності й ідеалу, розчарування й негативізм.

Розвинені форми (20-40-ві рр. XIX ст).Друга хвиля романтизму розпочинається після липневої революції у Франції та після повстання у Польщі, тобто після 1830 р. Найкращі твори у цей час пишуть у Франції - Віктор Гюго, Ж. Санд, О.Дюма; у Польщі - А. Міцкевич, Юліум Словацький, в Угорщині - Шандор Петефі. Романтизм у цей час широко охоплює живопис, музику, театр.Пізній романтизм (після революції 1848 р.).

Романтизм не був монолітним. У ньому існували різні течії.

Течії романтизмуНародно-фольклорна (початок XIX ст.) - течія, орієнтована на фольклор і народнопоетичне художнє мислення. Спершу вона проявилася в Англії, у "Ліричних баладах" У.ВордсвортаОсобливості:o не тільки збирали народну поезію й черпали з неї мотиви, образи, барви, а й знаходили в ній архетипи своєї творчості, дотримувалися принципів і структур народнопоетичного мислення;o простота поетичного вислову, емоційна наснаженість і мелодійність народної поезії;o не сприймали буржуазну цивілізацію, прагнули знайти опору в протистоянні їй у народному житті, свідомості, мистецтв"Байронічна" (Дж Байрон, Г.Гейне, А.Міцкевич, О.Пушкін, М.Лермонтов та ін.), бо завершене втілення вона отримала у творчості Байрона. Особливості:-серцевину течії складала ментально-емоційна установка, котру можна визначити як "ідеалізацію заперечення";-розчарування і меланхолія, депресія, "світова скорбота" - ці "негативні емоції" набули абсолютної художньої цінності, стали провідними ліричними мотивами, що визначали емоційну тональність творів;-культ духовного й душевного страждання, без якого не мислили повноцінну людську особистість;-гостре протиставлення мрії і життя, ідеалу й дійсності;-контраст, антитеза - головні елементи художнього твору.Гротескно-фантастична, яку ще називали "гофманівською", за іменем її найвідомішого представника. Основна риса: перенесення романтичної фантасмагорії до сфери повсякденного життя, побуту, їх своєрідне переплетіння, внаслідок чого убога сучасна дійсність поставала у примхливому гротескно-фантастичному висвітленні, розкриваючи при цьому непривабливу сутність. До цієї течії можна віднести пізній готичний роман, у певних аспектах творчість Е.По, Гоголя "петербурзьких повістей".Утопічна течія. Набула значного розвитку в літературі 30-40-х років XIX ст., проявляючись у творах В.Гюго, Жорж Санд, Г.Гейне, Е.Сю, Е.Джонса та ін.Особливості:o перенесення акценту з критики і заперечення на пошуки "ідеальної правди", на ствердження позитивних тенденцій і цінностей життя;o проповідування оптимістичного погляду на життя і його перспективиo виступ проти "індивідуалізму сучасної людини" і протиставлення йому героїв, сповнених любові до людей і готовності до самопожертвиo вираженння оптимістичної надії і пророцтва, стверджування ідеальної правди;o широке використання риторичних засобів.

"Вольтерівська" течія, яка зосередилася цілковито на історичній тематиці, на розробці жанру історичного роману, історичної поеми і драми. Модель жанру історичного роману була створена В.Скоттом. Ця течія в певних аспектах стала переходом до реалізму.

Заслуги романтизму:

o послужив переходом до реалізму;o звільнив особистість поета від кайданів естетики класицизму з її жанровою ієрархією, обов'язковими правилами трьох єдностей;o показав, як творчість мусить переважати над правилами, а не навпаки;o надав поштовх розвитку історичній і філологічній наукам;o залишився неперевершеним у відображенні кохання з усіма суперечностями й спалахами цього почуття;o вплинув на інші види мистецтва, а також на літературу реалізму.

ДЖОРДЖ ГОРДОН БАЙРОН(1788 - 1824)

Лорд Байрон — представник знатного роду, у десять років успадкував титул лордаВ історії літератури особистість Дж. Байрона зіграла значну роль. Явище "байронізму" у доб романтизму пережила вся європейська духовна культура.З'явився великий і могутній геній, жагучий поет розчарування, туги і скорботи, прокльонів і розпачі. Байронічний герой спричинив створення нового жанру – ліро-епічної поеми. Дуже рано до нього прийшло усвідомлення соціальної несправедливості. Задумуючись над проблемами сьогодення, він шукав відповіді у творах просвітителів.Закінчивши в 1809 році університет, Байрон вирушає в подорож по Європі. показовий для настроїв та інтересів молодого поета. Він їде до Португалії, потім перетинає Іспанію, відвідує острів Мальту й Албанію, звідти направляється в Грецію і Малу Азію. Повернувшись знову до Греції, взимку 1811 року він відправляється назад. У країнах, які відвідав поет, зароджувався національно-визвольний рух, починалася боротьба за буржуазно-демократичну революцію. Байрон зіткнувся віч-на-віч із французькою інтервенцією в Іспанії, з поневоленням у Греції, з деспотизмом у Туреччині, побачив, як народ Іспанії боровся проти іноземних загарбників. Він дуже критично оцінив політику уряду Великобританії на Піренеях, де англійська армія брала участь у війні проти Наполеона.Так, дійсно, Байронові не потрібний був вимисел для своїх творів. Побачене і пережите він показав у романтичній поемі "Паломництво Чайльд-Гарольда". Саме паломництво, а не подорож. Герой і автор поеми вирушають у далекі краї з метою знайти душевний спокій, вивчити історичний досвід життя інших народів.Ліро-епічна поема «Паломництво Чайльд Гарольда»"Чайльд-Гарольд" — поема своєрідного жанру. В основі її лежить ліричний щоденник автора. Твір складається з чотирьох частин-пісень.що в ній висвітлюються найактуальніші суспільні проблеми початку XIX ст .- боротьба народів з тиранією, їх прагнення до національної незалежності. Новаторському змістом відповідає оригінальна форма твору: це ліро-епічна поема, в якій опис душевних емоцій сягає досконалості, і разом з тим це різка політична сатира; Це повість , Про життя лондонського денді і одночасно подорожній щоденник автора. Створена між 1809-1817 роками поема складається з чотирьох пісень і відображає різні періоди життя Байрона. Цілісність її досягається не стільки присутністю головного героя, який в останній пісні зовсім йде в тінь, а й тим, що всі пісні - плід ‘яскравих вражень, бунтівних дум, мінливих настроїв, душевних переживань, передчуттів, спогадів самого поета, його сміливих оцінок, подій,

Чайльд-Гарольд — типовий романтичний образ великої узагальнюючої сили. Він відчуває найбільше розчарування у навколишній дійсності, безпросвітну зневіру, втому і пересичення. Конфлікт його з реальністю непримиренний. Він стоїть осторонь від життя, усвідомлює себе жертвою долі. У своїй самотності й у своєму сумі він не шукає і не хоче нічиєї Відношення автора до Гарольду складне. З одного боку, він засуджує індивідуалізм свого героя, з іншого - йому подобається незалежність Гарольда, розрив зі світлом, порожнім і нікчемним; подобається, що своїм відходом привілейованої середовища він кидає виклик аристократії; подобається, що в Гарольд немає плазування, жадібності, кар’єризму. Байрон засуджує англійців за лицемірну «допомогу» Іспанії, засновану на корисливих розрахунках.У першій пісні автор захоплюється героїзмом іспанського народу. Екзотичний південь вражає наших героїв. Байрон захоплений не тільки залитими сонцем пейзажами, але й героїчною історією, древньою й сучасною. Джерела вільнодумства і героїки поет знаходить у національному колориті: в іспанських піснях, у кориді, у кипінні пристрастейУ другій пісні головне місце відведено Греції — колисці людства. Автор не може зрозуміти, де ділася колишня велич цієї незвичайної країни. Чимало строф поеми присвячено зображенню природи. Велична краса гір і моря протиставляється потворності і злиденності сучасного громадського життя.У другій пісні змінюється аспект зображення і тональність розповіді. Тут розказано про перебування Гарольда в Греції та АлбаніїТретя і четверта пісні поеми написані після того, як поет назавжди покинув батьківщину. Це був час посилення загальноєвропейської реакції, що послідувала за розгромом Наполеона під Ватерлоо. Сумом пройняті і ліричні відступи, в яких Байрон, поет-вигнанець, згадує відняту у нього крихту дочка. Поема, таким чином, відображає долю країн Європи початку XIX століття. Байрон стверджує, що головним її героєм є народ, йому віддані думки, почуття, симпатії поета. Прославлення народної боротьби, хвала сильним і відважним, заклик до свободи і битв-за неї - це волелюбний пафос поеми, її революційне значення.