42. Міф у літературі 20 ст

Однією із найважливіших тенденцій літературного процесу XX століття є використання міфів та міфологічних мотивів у художній творчості, Звернення до міфу знаходить різне художнє втілення у письменників першої половини XX століття і у новітній прозі 1960—90-х років. У літературі XX століття можна виокремити різноманітні прояви художнього пошуку: створення універсального міфу, що дозволяє осягнути умови людського існування у сучасному світі (Т. Манн, У. Ґолдінг), осмислити реальність крізь призму міфологізованої свідомості (Г. Гарсіа Маркес), іронічне використання міфологічних мотивів (М. Кундера) тощо. Але за різними тенденціями звертання до міфу у сучасній літературі можна простежити те ж саме прагнення, що й у митців Давньої Греції: через зображення боротьби людини досягти її духовного очищення, катарсису; прагнення усвідомити закони людського життя з позицій вічності, відкрити загальні закони буття і свідомості. Таким чином, міф можна вважати основоположним структурним і смислотворчим елементом сучасного роману. Проблема міфу — одна з ключових у літературознавстві. Інтерес до міфологічних сюжетів у прозі, поезії, драматургії XX століття. Роль міфологічних образів залежно від часу, творчих тенденцій та літературних напрямів. Свідоме вплетения в текст античних і християнських мотивів, елементів міфологізму, а також створення нових міфів та поетичних символів. “Відродження” міфу в літературі XX століття як “вічно живого витоку” (Ф. Ніцше, А. Бергсон). Вплив творчого досвіду Р. Вагнера, психоаналізу 3. Фрейда і К. Г. Юнга, а також нових етнологічних теорій Дж. Фрейзера, Б. Маліновського, Е. Кассірера. Теоретичне осмислення поняття “міф” Є. Мелетинським: історична епоха та міфологічний сюжет. Актуалізація поняття “міф” поряд з його наскрізним абстрагуванням. Міфологічні алюзії та джерела нової міфології (В. Топоров). Творчість Т. Манна. Реалізм першої половини XX століття, його філософське наповнення. Міфологічне начало як новий рівень осмислення дійсності, що дозволяє усвідомити закони людського буття. “Чарівна гора” Т. Манна — авторський міф про людину, життєві випробування. Паралель з німецькою легендою про лицаря Тангейзера, що потрапив до гроту богині і де він провів 7 років. Головний герой Ганс як сучасний лицар, який потрапляє у специфічний світ і проходить випробування різними філософськими концепціями. Міфологічний мотив повернення героя.Роман “Иосиф та його брати”. Міф як засіб, що розвінчує ідеологію свого часу. Антифашистські мотиви роману. Розвінчання “міфів гітлерівської ідеології”, ідея появи “надзвичайних людей” (образ Иосифа Прекрасного).Роман “Уліс” Дж. Джойса. Роман як складна система образівсимволів. Герої Джойса — сучасне втілення гомерівських персонажів. Авторська трансформація і пародія міфу про Одіссея, пародіювання міфічних персонажів. Зв’язок 18 епізодів роману з певним епізодом “Одіссеї”: сюжетні, тематичні, смислові паралелі. Прототипи у поемі Гомера: Блум — Одіссей (Уліс), Стівен — Телемак, Моллі — Пенелопа. Ідея колообігу життя (все повторюється у світі, змінюються тільки імена). “Уліс” —алегорія історії людства, лэ у символічній формі автор відтворює існування людини хаотичному світі.Роль міфу у “магічному реалізмі”. Творчість представиків “магічного реалізму” (А. Карпент’єр, „Ж. Амаду, Гарсіа Маркес, М. Варгас Льоса, М. Астуріас), у яких міф виступає основою твору. Принцип універсальності образів створення загальної моделі буття. Роман Г. Гарсіа Маркеса “Сто років самотності” як класичний зразок “магічного реалізму”. Відтворення в романі історії Колумбії та всієї Латинської Америки. Вплив індіанського та негритянського фольклору. Філософські проблеми людського буття, сенсу життя, призначення людини. Біблійні мотиви роману (Буендіа, і Урсула нагадують Адама і Єву, а весь рід Буендіа символізує людство), казкові сюжети, міфологіыний мотив забуття тощо. Художня фіксація багатовікової еволюції особистості. Думка про приреченість людства внаслідок втрати творчого начала. Намагання за допомогою міфу осмислити історичний досвід людства у широкому міфологічному і культурному контексті.

43. Англ. Модерністичний роман Англійський модерністський роман зложився в першій третині XX століття, досягши свого розквіту в 1920-е роки. Оригінальність модерністського роману тім, що він з’єднав у собі на перший погляд непоєднувані елементи, властиві, з одного боку, роману епохи зрілого романтизму 1840- 1860-х років, а з іншого боку – роману натуралістичному, виниклому в 1880-е роки. Письменники-Романтики (Ч.Диккенс, Ш. і е.Бронте, У.М.Теккерей) у своїх творах виходили з подання про внутрішньо цільну людську особистість, що вірить в ідеал, незалежної від тиску соціального середовища, здатної на самовираження в т. морально значимих учинків. Письменники ж, що тяжіли до натуралізму – пізня Дж. елиот, Дж. Мередит і особливо Дж.Мур, Дж. Гиссинг, Т. Харди, – опиралися на природничо-наукове розуміння людини, поставленого у тверду залежність від впливу «раси, середовища, моменту», чим сильно обмежили його домагання на самостійність. «Модерні» кидали виклик найголовнішому міфу острівної культурної свідомості – у мірну чергу вірі в неповторну самобутність британської культури. Результатом їхньої діяльності стало створення нового типу роману, де на перший план висунулася проблема волі творчості й такого художника-творця, кіт. в умовах «заходу Європи» і пробудженого їм хаосу методом проб і помилок намагається додати своєму худож мові зразковість, статус особливої реальності, «слова в слові»