35.Історія та вимисел у французькому героїчному епосі. “Пісня про Роланда”.

Найбільш рання з редакцій, що дійшли, — Оксфордська (близько 1170). Вперше «Пісня» надрукована в Парижі в 1837. Історичну основу її складає епізод розгрому басками у Ронсевальській ущелині в Піренеях. В 778 році Карл Великий на прохання одного мусульманського володаря втрутився в розбрати іспанських маврів. Похід був невдалим. Повертаючись додому вузької гірській дорозі, ар'єргард французів піддався ворожому нападу з боку місцевих басків, яких так і не вдалося покарати. в творі, історичні факти та події поступово переплелися з поетичною вигадкою. У поемі баски-християни замінені маврами-мусульманами, події виявилися перенесеними в обстановку феодального суспільства 10—12 ст. Марсілія автор поеми показує чоловіком безчесним, оскільки той брехливо клянеться Карлу у вічній дружбі й обіцяє прийняти християнство і охрестити всіх підданих. Карл, з точки зору автора, - людина принципова і порядна. Причому, з позицій того часу Карл не вважається загарбником, оскільки мета його походів благородна - охрестити мусульманське поселення Іспанії. У змісті поеми відбилися важливі суперечності Середньовічної Франції. По-перше, в країні були внутрішні феодальні чвари, по-друге - країні загрожувала іноземна навала, по-третє, в десятому столітті загострилася боротьба між християнською Європою і мусульманським Сходом. Але справжньою причиною хрестових походів було бажання пограбувати багаті мусульманські країни. Але в очах народу вчинки християн сповнені шляхетності, так як їхня мета. Тому Карл повірив брехливим запевненням Марсіліо і повернув своє військо "Пісня про Роланда" У цьому чудовомі творі яскраво помітне вираження лицарського кодексу. Роланд - ідеальний лицар, патріот, правдолюб. Битися, зберігаючи твердість духу і відданість своїй країні, але в той же час не втрачаючи розуму, вміючи приймати правильні рішення. Лише у цій описаній битві він втрачає голову і не слухає свого друга покликати за допомогою – через це і гине. Риси християнського епосу. «Пісня про Роланда» сильно за­барвлена в християнські топи. Роланд постає вірним слугою (васалом) не тільки короля, а й Бога. В держалні меча у нього є схованка зі святинями. В роки хрестових походів усі захопилися святинями і реліквіями: Помираючи від ран у нерівному бою, він лягає обличчям на схід і простягає руку в бойовій рукавиці Божому янголу. В поемі ми не знаходимо ніяких натуралістичних подробиць у зображенні воєнних епізодів. Автор виявляє певну стриманість. У цьому проявляється пом'якшувальний вплив християнської релігії на літературу. Любовна тема у творі повністю відсутня. Лише один раз згадується наречена Роланда Альда.Характер патріотизму. Французи сприймають «Пісню про Роланда» як велику патріотичну поему. Роланд жертвує життям pour la douce France (заради милої Франції). Але не можна забувати те, що Карл привів свою армію за кордони Франції — на територію Іспанії. Отже, патріотизм тут розуміється як вірність християнству. В цьому ми вгадуємо віддзеркалення ідеології хрестових походів, які з політичного погляду були звичайною воєнною інтервенцією, але з погляду християнства — великою патріотичною місією.

Іспанський героїчний епос. «Пісня про Сіда»

В іспанському героїчному епосі знайшла відображення історія країни, коли в 711 році до Іспанії вторгайся маври і володіли з VIII до XV ст. майже всім півостровом. Як наслідок цих подій, почалася Реконкіста — національно-визвольний рух проти арабів (у середні віки їх називали маврами). У результаті цієї боротьби іспанці утворили державу Астурія, перетворену в X ст. в королівство Леон, з якого відокремилося самостійне королівство Кастілія. В ньому було скасоване рабство, а права лицарів поширені на всіх, хто воював за свободу рідної землі проти маврів. Ці політичні події відобразилися в трьох головних темах національного героїчного епосу: 1) боротьбі з маврами за звільнення країни; 2) міжусобиць між феодалами, які ослаблювали Іспанію; 3) боротьбі за свободу Кастилії та її політичну першість. Основу іспанського національного героїчного епосу складали стислі епізодичні пісні ліро-епічного характеру та усні неоформлені розповіді. За формою й способом виконання іспанські епічні поеми були подібні до французьких, складалися зі строф різної довжини, поєднаних асонансами. Проте метрика їхня була іншою: народний неправильний розмір — вірші з невизначеною кількістю складів — від 8 до 16. Стиль епосу також був схожий з французьким, однак відрізнявся більш точним і діловим способом викладу матеріалу. Іспанські героїчні пісні виконувалися співаками-хугларами. Значною пам'яткою іспанського героїчного епосу стала «Пісня про Сіда». Сід Кампеадор (Руй Діас де Бівар) був історичною постаттю, належав до вищої кастильської знаті; його дружина Хімена була двоюрідною сестрою короля Альфонса VI. Прізвисько Сід у перекладі з арабського означало пан. Такий титул надавався іспанським сеньйорам, які мали авторитет серед своїх підлеглих і маврів. Руй — скорочена форма імені Родріго. За військову доблесть героя називали Кампеадор — ратоборець, войовник. Він народився у період між 1025 і 1043 рр. У 1094 році Родріго Діас де Бівар відвоював у маврів велику іспанську область Валенсію і керував нею як самостійний правитель до самої своєї смерті (1099 р.). Діяння героя відображено у двох поемах: «Пісня про Сіда» та «Родріго», а також у великому циклі романсів. Сід — видатний діяч Реконкісти, національний герой Іспанії. За життя був воєначальником короля Кастілії Санчо II і найближчим його помічником у війнах проти маврів та своїх братів і сестер. Після смерті Санчо II престол зайняв його брат Альфонс VI. Сід у числі дванадцяти уславлених лицарів вимагав від короля клятви в тому, що він не причетний до смерті брата, за що останній був незадоволений ним. Отже, між новим королем і Сідом встановилися ворожі стосунки. Крім того, вороги звинуватили героя в тому, що він приховав частину здобичі від короля. Скориставшись брехнею, Альфонс VI у 1081 році вигнав Сіда з Кастілії. Протягом певного часу відважний лицар служив зі своєю дружиною у різних християнських та мусульманських правителів, зумів відвоювати у маврів Валенсію, після чого й примирився з Альфонсом VI, став діяти з ним у союзі проти маврів. Сід мріяв визволити Іспанію від них, але смерть у 1099 році зруйнувала всі його наміри. Пісні й розповіді про героїчні подвиги Сіда почали складати ще за його життя. Вони поширювалися серед народу, ставали надбанням хугларів, один з яких 1140 року склав про нього поему. В основу твору покладено реальні події, тому він наближений до історичної хроніки. «Пісня про Сіда» складалася з 3-х частин. Перша з них — «Пісня про вигнання» - Сід покинув свій родовий замок Бівар, рідну землю, попрощався з дружиною і дочками (які знаходилися за стінами монастиря), і в супроводі 60 воїнів — вірних друзів і васалів, котрі побажали розділити з ним вигнання, покинув Кастілію. Король дав йому дев'ять днів строку, щоб той виїхав за межі рідної землі, а по всіх містах і селищах направив гінців з грамотами, в яких заборонив надавати герою їжу і притулок. Чутка про вигнання Сіда пронеслася по всій кастільській землі; багато людей різного соціального походження зібралося навколо героя. У Сіда зібралося велике військо: триста вершників і стільки піхоти, що неможливо було всіх порахувати. Разом з військом він здобув ряд перемог над маврами. Щоб примиритися з королем Альфонсом VI, надсилав йому частку здобичі після кожної з них. У другій частині поеми «Пісня про весілля» сповіщалося про завоювання Сідом Валенсії і його незвичайний подарунок королю — 100 добірних коней. Бачачи могутність героя, зворушений щедрими його дарами, Альфонс VI помирився з ним і дозволив його родині переїхати до Валенсії. Сам же виступив у ролі свата: запропонував його дочкам одружитися зі знатними інфантами де Карріон. Сід, хоча й не бажаючи того, все-таки погодився на вибір короля. Зятям подарував два свої бойові мечі і багатий посаг за дочок. У третій частині «Пісня про Корпес» описувалося, як зяті Сіда виявилися нікчемними боягузами. Недовго прожили вони у злагоді з тестем. Не витримавши його глузування та глузування його васалів, вирішили помститися його донькам, з якими одружилися через багатство. Під приводом бажання показати своїх дружин родині, вирушили з ними в дорогу. Біля дубового гаю Корпес жорстоко побили їх, прив'язали до дерев і залишили. Якби не небіж Сіда Фелес Муньйос, нещасні загинули б. Сід вимагав помсти. Король скликав кортеси, щоб засудити винних у злочині. Сід з'явився на суд, зав'язавши бороду, щоб хто-небудь не образив його, схопившись за неї. Справа вирішилася судовим поєдинком. Бійці Сіда перемогли. Тільки тоді герой розв'язав бороду — і всі здивувалися його величному вигляду. До доньок Сіда посваталися нові наречені — принци Наварри і Арагона. Поема завершилася славою на честь Сіда: Поеми наближені до історичних подій, що й вплинуло на їхні стильові особливості. У них немає властивої для героїчного епосу гіперболізації, фантастичних епізодів. Відсутній мотив національно-релігійного нетерпіння й фанатизму відносно маврів. Започаткувавши християнство на відвойованих територіях, Сід виявляв великодушність до переможених ворогів, надав їм можливість мирно жити і працювати. Маври любили Сіда. Коли той покинув замок Алькосер, плакали за ним. Для Сіда війна — не самоціль, він відправився воювати для того, щоб мати землю, де міг би жити вільно і незалежно, щоб відстояти власну честь і відновити добрі стосунки з королем.

Німецький епос XII—ХIIІ ст. запозичений з племінних епічних пісень. Він не був до певної міри національним, як французький чи іспанський епос. Його герої не виступали захисниками батьківщини чи народу від загарбників, їхні богатирські подвиги обмежувалися інтересами особистими чи сімейно-родинними. Основною постаттю циклічних об’єднань племінних розповідей став Етцель (Аттіла) — проводир гунів (кочового народу), який здійснював спустошливі походи проти різних народів.Поема «Пісня про Нібелунгів» (близько 1200 р.) дійшла до нас в десяти повних рукописах. Три з них написані на пергаменті і належали до XIII ст.; сім інших — до XIV ct., XV і XVI ст. Автор її — придворний шпільман, лицар чи людина, яка проводила своє життя в колі лицарів, змалював трагічне минуле, відтворив сучасну для нього епоху, позначену кривавими феодальними чварами й безмежними людськими стражданнями. Головним мотивом став мотив зіткнення добра й зла. «Пісня про Нібелунгів» — монументальний твір, який налічував 39 «авентюр» (пісень, частин) і складався із 10 тис. віршів, написаних «нібелунговою строфою» (строфи по чотири вірші з парним римуванням, кожен вірш поділений на два піввірші, з яких перший мав чотири наголошених, другий — три, що було ознакою впливу куртуазної літератури). Великий Гейне назвав цю героїчну пісню «квітка в камені».Головна тема поеми — показ феодальної суперечки та зображення родинно-побутових мотивів, а ідея — засудження жорстокості феодальних суперечок, вчинків, які несли горе народним масам.Сюжет твору простий. При дворі бургундського короля з’явився богатир Зігфріл Нідерландський, який уславився своїми подвигами ще в юнацтві. Він подолав нібелунгів, заволодів їхнім великим золотим скарбом. Відібрав під час битви у карлика Альбериха шапку-невидимку, вбив страшного дракона і викупався в його крові. З того часу він став нездоланним.Королевич відвідав багато земель, перевіривши свою богатирську силу. Його врода й сила викликали загальне захоплення. До Зігфріда доходили чутки про незвичайну вроду сестри бургундського короля Крімхільди, тому він вирішив приїхати до Вормсу просити її руки. Батьки не дуже хотіли відпускати сина, оскільки їм була відома сила і гордіст бургундки.Взявши з собою дванадцять відважних лицарів, Зігфрід вирушив у дорогу. Цілий рік він провів при дворі короля, весело розважаючись. Юна красуня знаходилася під захистом своїх братів: Гунтера, Гернота і Гізельхера. Герой не мав можливості бачити її, а вона таємно милувалася ним з вікна. Коли король саксів Ліутгер разом з королем Ліутгастом оголосив війну бургундам, Зігфрід прийшов на допомогу Гунтеру. З тисячею найкращих бургундських воїнів і своїми супутниками він вирушив у похід. Після перемоги повернувся до Вормса, захопивши з собою полонених. На честь переможців Гунтер влаштував свято, на якому була присутня Крімхільда зі своєю матір’ю. Свято тривало дванадцять днів. Крімхільда щодня виходила до гостей. Полум’я кохання охопило юнака та дівчину. Коли усі гості почали роз’їжджатися, Зігфрід теж вирішив повернутися додому, та Гізельхер умовив його залишитися. Король Гунтер побажав укласти шлюб з ісландською королевою — воїном Бру-нхільдою. Допомогти здійснити свій намір попросив Зіґфріда, пообіцявши йому руку своєї сестри. Однак ця допомога була пов’язана з брехнею: богатирський подвиг, здійснення якого було запорукою успіху сватання, вчинив не Гунтер, а Зігфрід за допомогою плаща-невидимки. Брунхільда не могла не помітити доблесті Зігфріда, але її запевнили, що він лише васал Гунтера. Вона сумувала через мезальянс, в який вступила сестра її чоловіка, тим самим принизивши її станову гордість.Зваживши на прохання Брунхільди, через сім років Гунтер запросив Зігфріда і Кршхільду до ребе. Під час суперечки королев (чий чоловік кращий) розкрилася неправда. З’ясувалося, шо кращий Зігфрід, бо це він зняв з Брунхільди каблучку і пояс цнотливості під час шлюбної ночі. Обурена і ображена королева вирішила помститися Зігфріду. Васал Гунтера Хаген здійснив помсту під час полювання. Він по-зрадницьки вбив Зігфріда, а його золотий скарб, колись відвойований у казкових нібелунгів, дістався королю Бургундії. Хаген заховав його у водах Рейну.Минуло 13 років постійного приниження Крімхільди. Гунський правитель Етнель став вдівцем і шукав собі дружину. До нього дійшли чутки про вдову Крімхільду. Він відправив послів у Вормс. Після довгого опору вдова погодилась на другий шлюб: вона хотіла помститися за смерть коханого.Через 13 років Крімхільда одержала дозвіл у Етцеля запросити братів і Хагена до себе в гості. Бургунди прийняли запрошення гунського правителя, хоча знали, що це небезпечно. Після приїзду на землі гуннів виникла суперечка, яка перетворилася у справжню різанину, де загинуло багато людей. Підмовлені Крімхільдою гунни напали на гостей. За її наказом був підпалений замок разом з людьми. У страшних муках загинули сотні людей. Розлючена Крімхільда, не дізнавшись про таємницю скарбів, наказала вбити Гунтера, а потім своїми руками вбила Хагена. Старий Хільдебранд, єдиний дружинник короля Дитріха Бернського, покарав і Крімхільду за її кровожерність. Живими залишилися Етцель і Дитріх. Так загинули нібелунги. У пісні втілені ідеали феодального суспільства: ідеал васальної вірності сюзерену і лицарського служіння дамі, ідеал володаря, який турбувався про добробут підлеглих.Крімхільда — зразок німецької жінки Середньовіччя. Вона не лише відчувала любов, а й керувалася глибокими моральними принципами. Віддавши назавжди своє серце коханому, вона ніколи не прагнула забрати його назад. Вона хотіла кохання і готова була на самопожертву. Жіночність, м’якість, доброта поєднувалися в ній із суворою мораллю. Звістка про загибель Зігфріда зробила її серце холодним. Заради помсти вона принесла у жертву незаплямовану совість, залишила місто, вдруге вийшла заміж не за молодого героя-лицаря, а за грізного правителя гуннів.Вона не втратила гордості, коли її принижували, в щасті була здатна простягти руку навіть своєму ворогові. Героїня вміла не лише пробачати, але й робила це так, що той, кого пробачала, не відчував ніякого приниження. Разом з тим мужність у неї переважала над жіночністю. Це відбулося через те, що з боку братів вона зазнавала грубості й насилля. Тому теж не відчувала до них ні любові, ні поваги, проявивши щодо них жорстокість. У ній неможливо впізнати колишню ніжну жінку. Таким чином, її вчинок спонукала не родинна помста, а палке кохання. Вона відчувала свою провину в тому, що довірилася Хагену і розповіла про таємницю свого чоловіка — вразливе місце на його тілі; що своїми руками нашила на його одязі умовний знак і попросила Хагена під час битви прикривати це місце щитом.Гунтер — бургундський король. Спочатку він був показаний могутнім, великодушним і мудрим правителем, який піклувався про своїх рідних і підданих. З часом дуже змінився, перетворився на негативного, злого короля. Він усунув свого колишнього товариша і союзника Зігфріда, не перешкодив вбивству, прийняв сторону не сестри, а дружини. Піддавшись на умовляння Хагена, позбавив Крімхільду скарбу нібелунгів. При цьому він не відчув за собою ніякої провини, бо в його свідомості мораль короля і загальнолюдська мораль не співпадали.Зігфрід — королевич, переможець нібелунгів. Йому притаманні всі риси ідеального епічного героя: богатирська сила, шляхетність, мужність, чесність, гідність, скромність, відданість дружбі і коханню. Він не історична особа, а героїзований казковий персонаж. У ньому поєднані риси героя міфів і казок з рисами лицаря. Як і Гомерівський Ахілл, мав вразливе місце: викупавшись у крові дракона, став невразливим до стріл, проте лист липи, який упав з дерева і прикрив частину тіла між лопатками, став для героя небезпечним місцем. Саме туди і спрямував свій спис Хаген. Ім’я Зігфрід складалося з двох частин (нім. Sieg— перемога, Fried— мир).Образ Дитріха Бернського з’являвся епізодично, проте видно, що поет ставився до нього з повагою. Тільки він зміг перемогти в єдиноборстві найсильніших у світі воїнів — Гунтера і Гашена. Дитріх — головна постать національного німецького епосу і втілення народного ідеалу. Він відігравав у німців таку саму роль, як Сід в іспанців, Марко Кралевич у сербів, Ілля Муромець у росіян. Це постать історична — Теодоріх Великий (475—526), найвідоміший з німецьких конунгів, переможець Одоакра, завойовник Італії. Прізвисько «Бернський» пояснювалося перемогою, яку одержав Теодоріх в 489 році біля міста Верона.Хаген — вірний васал Гунтера. Він сильний, хоробрий, кровожерливий, підступний і хитрий. На його рахунку два страшні злочини — вбивство Зігфріда і маленького сина Крімхільди Ортліба. Він убив Зігфріда не лише тому, що був васалом Брунхільди і знав бажання своєї панни (хоча прямо про це вона його й не просила), а тому, що хотів усунути його як ідеал, що постійно нагадував бургундам про їхню власну недосконалість. Хаген не обмежився лише вбивством Зігфріда, а й відібрав у Крімхільди скарб Нібелунгів, зробивши її бідною і матеріально залежною від своїх братів. Крім того, прагнув назавжди викорінити у неї та інших пам’ять про нього.Війна для Хагена — стихія, він призвідник міжусобиць. Це через нього Гунтер озброївся під час візиту до сестри, що й призвело до трагедії.У поемі казкові мотиви переплелися з детальним описом придворного життя, де виник конфлікт. Під зовнішнім блиском приховані внутрішні негаразди. Влада Гунтера, благополуччя його двору трималися завдяки таємничій силі богатиря Зігфріда, підступним діям Брунхільди. Така невідповідність призвела до загибелі королівського двору бургундів. Загинули не лише герої, а й народ та держава. Автор засудив жорстокість феодальної суперечки, тих вчинків, які принесли горе народу.Німецький національний епос не завершився в XII ст.