Естетизм Оскара Уайльда

Естетизм - напрям у англійському мистецтві та літературі 1880-1890-х років, який представили письменник, теоретик, історик мистецтва ВолтерПейтер та угру-пування поетів і художників, теоретиків літератури й мистецтва - Артур Саймонс,

Обрі Бьордслі, Оскар Вайльд та інші, що об'єдналися навколо журналів "Жовта книга" і "Савой". їхнім ідеалом мистецтва стала творчість майстрів Середньовіччя і раннього Відродження.

Особливість естетизму полягала у тому, що він, діяв лише у сфері мистецтва, де "дозволене" і "недозволене" диктувалося волею митця і підлягало тільки суду естетичних законів. Естетизм виявив переваги художньої вигадки, уяви і майстерності художника перед копією життя. Творчі здобутки митців цього напряму мали значний вплив на розвиток мистецтва XX століття, зокрема на творчість англійських і російських символістів, а також Т.-С. Еліота, В. Вульф, М. Пруста, Дж. Джойса.

Вся естетика О.Вайльда - це низка парадоксальних суджень. Але естетичне вчення Оскара не можна розглядати окремо від тогочасної дійсності, а отже, лицемірної вікторіанської моралі, виклик якій кинув письменник як своєю поведінкою, так і художніми творами.

Оскар Вайльд - славетний письменник і теоретик англійського естетизму

Оскар Уайльд (1856-1900)- ірландський поет, драматург, письменник, есеїст кінця XIX століття. "Бліде, безкровне обличчя, широкі вилиці. Якось Оскар Вайльд зауважив, що свій геній він вклав у життя, а в літературу - лише талант. Дехто вважав, що це його черговий парадокс. Але письменник від самого початку був свідомим "апостолом естетизму", Повне ім'я Оскар Фінгал О, ФлаертіУїлс.Народився у сім'ї лікаря Вільяма Вайльда і письменниці Джейн ФранцискоЕлджі (англ. JaneFrancescaElgee). Отримав класичну освіту: естетичні погляди формувались у Триніті Коледжі (Дублін) та оксфордському коледжі св. Магдалени, — проте ішов власним шляхом, керуючись власною тезою: «Те, що дійсно треба знати, не розтлумачить ніхто».

У 1881 p. вийшла друком перша збірка його поезій. Проте, з 1882 по 1888 рр., щоб здобути кошти на утримання сім'ї, займається здебільшого журналістською працею: редагує дамський журнал «Жіночий світ» (англ. Woman'sWorld), часопис «Драматичне рев'ю» (англ. DramaReview). У 1888 p. вийшла друком збірка казок «Щасливий принц» (англ. TheHappyPrinceandOtherStories).1891 p. позначився збіркою «Злочин лорда Артура Севіля» та інші оповідання" (англ. LordArthurSavile'sCrimeandOtherStories), що вийшла друком, та оприлюдненням, як і критичних праць «Задуми» (англ. Intentions(OscarWilde)), «Занепад неправди» (англ. TheDecayOfLying: AnObservation), «Критик як художник» (англ. TheCriticAsArtist), «Душа людська при соціалізмі» (англ. TheSoulofManunderSocialism), так і єдиного роману «Портрет ДоріанаГрея» (англ. The Picture ofDorianGray) — тепер найбільш уславленого його твору, який після публікації приніс доволі неслави: скандал, процес, суд і дворічне ув'язнення за моральні збочення. Знову власною тезою-підсумком пролунали, гіркі слова виданої анонімно «Балади Редінзької тюрми» (англ. TheBalladofReadingGaol, 1898): «Коханих убивають всі».

Успіх і визнання принесли автору його п'єси «Віяло леді Віндермір» (англ. LadyWindermere'sFan, 1892), «Жінка, не варта уваги» (англ. A WomanofNoImportance, 1893), «Ідеальний чоловік» (англ. AnIdealHusband, 1895). І все ж кращою вважається п'єса «Як важливо бути поважним. Легковажна комедія для серйозних людей» (англ. TheImportanceofBeingEarnest, 1895).Останні роки доброхітного вигнання з батьківщини провів у Франції, де оселився після звільнення з тюрми під придбаним ім'ям, зазнавши там матеріальної скрути,— а ще більш духовної.Жив у Парижі, де й помер. Письменника і вигнанця блюзнірського суспільства вікторианської Англії поховали на цвинтарі Пер-Лашез в Парижі.Особливості естетизму письменника

1) перебільшує творчу грань мистецтва, заперечує відбиття мистецтва у дійсності;

2) підкреслює, що мистецтво не залежне від життя і вище за нього; бачить завдання мистецтва не в копіюванні дійсності, а в створенні для нього ідеальних зв'язків;

3) відводить найвище місце красі;4) стає переконаним, що мистецтво байдуже до морального і аморального: виховання добра не є його завданням;5) заперечує будь-які соціальні та моральні цінності, що лежали в основі теорії мистецтва;6) митець - творець прекрасного;7) він не прагне нічого доводити. Довести можна навіть безпечні істини;8) митець не має етичних уподобань. Етичні уподобання митця призводять до непрощенної манірності стилю;9) найвищим критерієм для твору мистецтва є досконалість його форм. Ті, що в прекрасному вбачають бридке, - люди зіпсовані. Це вада;10) ті, що в прекрасному здатні побачити прекрасне, - люди культурні. На них є надія. Але обранцями є ті, для кого прекрасне означає лише одне - Красу.