Співзвучність поезії і. Франка з народнопісенною творчістю

Титаном праці, видатним письменником, ученим, публіцистом, літера­турним перекладачем, видавцем, активним громадським діячем був Іван Якович Франко. Письменник мав великий дар класика — вміння промов­ляти не лише до своїх сучасників, а й до наступних поколінь. І. Франко писав: «Яко син українського селянина, вигодуваний чорним селянським

226

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

хлібом, працею селянських рук, почуваюся до обов’язку… відробити ті шля­хи, які видала селянська рука на те, «щоб я міг видряпатися на висоту…»

Чи не тому в його творчості так багато народнопісенних мотивів? Візьмемо хоча б цикл «Веснянки» зі збірки «З вершин і низин». Він ціка­вий перш за все з погляду творчої розробки поетом народнопісенних тра­дицій. Так образ весни в народній творчості завжди пов’язувався з надія­ми, мріями людей про краще життя. Буяє цвіт — і росте душа хлібороба. Народні пісні — веснянки славили прихід весни, пов’язуючи його з май­бутнім урожаєм, чеканням особистого щастя.

То ж і не дивно, що Франко, увібравши традиції української пісні, майстер­но розвинув їх у своїй творчості. У циклі «Веснянки» поет прихід весни пов’я­зує не тільки з новим урожаєм, а й із довгожданими суспільними змінами:

Гримить! Благодатна пора наступає, Природу розкішная дрож пронимає, Жде спрагла земля плодотворної зливи, І вітер над нею гуляє бурхливий, І з заходу темная хмара летить — Гримить! Жанр веснянок використовувався українськими поетами і до Франка. Але це були переважно пейзажні малюнки, у яких ліричний герой милував­ся розквітаючою весняною природою. І. Франко ж вніс у цей жанр соціальні мотиви. Так у вірші «Гріє сонечко» поет звертається до сучасників із закликом не бути байдужими у житті, активно протистояти несправедливості:

Гей, брати! В кого серце чистеє,

Руки сильнії, думка чесная,—

Прокидайтеся!

Встаньте, слухайте всемогущого

Поклику весни! Усі веснянки циклу об’єднані вірою в перемогу нового над старим, ре­акційним, що затримує світовий прогрес. Це голос душі поета, для якого смисл життя в боротьбі за щастя і волю трудящих.

Символом усього прекрасного, ніжного, благородного в людях є на­роднопоетичний образ червоної калини у вірші «Червона калина, чого в лузі гнешся?», що входить у поетичну збірку «Зів’яле листя»:

Червона калино, чого в лузі гнешся?

Чого в лузі гнешся?

Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?

До сонця не пнешся? Червона калина в поезії Франка, як і в народних піснях, символ­ізує дівочу вроду, ніжність, а дуб — втілення парубоцтва, сили, зав­зяття, ніжності. Поет у своєму творі трансформує ці образи-симво-ли відповідно до нових соціальних умов. У вірші калина — це ніби збірний образ галицьких дівчат, для яких батьки готували один шлях — заміжжя. Але для людського щастя цього замало. Заклик до