Молодіжний лідер

План

1. Характер, який визначає лідера.

2. Становлення лідера.

1. Роль лідера в колективі.

2. Лідери нашого класу.

3. Риси, які визначають лідера.

4. У нас спільні турботи.

III. Молодіжний лідер з’єднує колектив.

Відомо, що людський характер виявляється у різних сферах життя. Робо­та, навчання, захоплення, конфліктні ситуації дають змогу людині розкритись, виявити своє «я», адже характер — це не просто енергія або пасивність, темпе­рамент або стриманість. Характер — це і ставлення до всього, що тебе оточує.

Саме у ставленні до оточення виявляється лідер. Навіть у дитячому колективі можна спостерігати за зростанням лідера. Саме за зростанням, бо діти мають як позитивні, так і негативні нахили. А дитячий лідер змо­же підбити малюків на негативні вчинки. Та ж ситуація може спосте­рігатись і у підлітків.

Зовсім інша річ — молодь. Це вже дорослі свідомі люди, здатні відпо­відати за свої вчинки.

На прикладі свого класу я б визначила лідера як людину, яка у певній ситуації бере на себе велику відповідальність за дії групи. Справа в тому, що в нашому класі визначилося два лідери. Спочатку я думала, що так не буває, але потім переконалася, що наші лідери доповнюють один одного. Настя, наша староста, створює навколо себе таку теплу атмосферу, що з нею хочеться спілкуватися. Вона чуйна і доброзичлива. Вона організо­вує нас на відвідини хворих, на всі культурно-масові заходи. Унеї гарна вдача, але одна риса найбільше приваблює: вона вміє слухати. Тому до неї йдуть за порадами і хлопці, і дівчата.

10–11 КЛАСИ

85

А коли щось стосується нашого навчання, то на перший план виступає Наталя. Вона бере на себе ініціативу у підготовці до іспитів, у додатко­вих заняттях учнями, які не встигають у навчанні. Але коли у Наталі не­приємності — вона теж потребує Настиної підтримки.

Ось так і живуть у нашому класі два лідери — Настя і Наталя. Обидві добре навчаються, обидві ціленаправлені і життєрадісні, чесні і принципові. Але Настя трохи м’якша за вдачею, а Наталя — трохи суворіша. Вони ніби доповнюють одна одну. А класові від цього тільки користь, на всіх напрям­ках шкільної роботи він попереду. Унашому класі хороший мікроклімат, доброзичливість і взаємодопомога. А найголовніше, на мою думку, це те, що клас становить єдине ціле, кожний рахується з думкою інших, поважає точку зору однокласників. У нас спільні радощі й турботи, а після закін­чення школи нам буде що згадати, бо усі шкільні заходи були для нас ціка­вими, тому що ми брали участь у їх підготовці. Лижні змагання і туристські походи, пісня біля вогнища — все це наші спільні спогади.

Хотілось би, щоб і надалі нам таланило, щоб було взаєморозуміння з однолітками і дорослими. А найголовніше, я хотіла б завірити усіх стар­шокласників, що коли є лідери в колективі, то це всім на користь.

МІРКУВАННЯ З ПРИВОДУ ПРОЧИТАНОЇ СТАТТІ

Останнім часом у пресі з’явилося багато публікацій на молодіжну те­матику. Кожний прагне висловити свою точку зору з приводу орієнтирів на майбутнє. Важко мріяти про майбутнє в умовах економічної неста­більності і соціальної незахищеності. Можливо тому мої ровесники праг­нуть не знайти свій шлях, а знайти собі прожитковий мінімум. Особливо лякають мене судження дівчат.

Недавно я прочитав міркування моєї ровесниці про подальший шлях і вжахнувся прочитаному. Дівчина Таня написала, що її не приваблює думка про навчання, бо на роботу все одно не влаштуєшся, що вона тікає з дому, щоб не чути, як бідкається мати з приводу нестачі грошей. Тому весь вільний час дівчина проводить з друзями в парку.

Я не погоджуюсь із Танею. Більшість моїх друзів теж підтримує мене.

З одного боку нам, хлопцям, легше. Підеш в армію, відслужиш, а там дивишся — щось зміниться в державі. А якщо подивитись по-іншому, то ми відповідаємо і за долю держави, і за долю дівчат, бо нам захищати Вітчизну, нам піднімати економіку. Я не применшую ролі жінки в суспільстві, але вважаю, що у жінки ще відповідальніше призначення — виховувати дітей.

Я переконаний, що Тані потрібно змінити своє ставлення до навчання. Тільки освіта може забезпечити нашому поколінню гідне майбутнє. Моя мрія —вступити до політехнічного інституту і стати хорошим інженером-виробничником. Дівчата теж повинні обирати собі шлях. Як жінка з низь­ким інтелектом може виховувати дітей? Невже вона допустить, щоб власні діти її соромились? Тому треба не шукати розваг, тікаючи від

86

УКРАЇНСЬКА МОВА

труднощів, а займатись самовдосконаленням. Безумовно, я не проти спілку­вання з друзями, але ж з друзями, а не з сумнівними приятелями чи випад­ковими стрічними. Думаю, що треба замислитись, чи варто розмінювати своє життя на випивки, цигарки, цілунки з незнайомцями.

Я переконаний, що прийде час, коли Таня мріятиме про справжні по­чуття, про сім’ю, про домашній затишок. А чи буде вона здатна після бур­хливої юності на високі почуття і чисті стосунки? Не даремно ж гово­рять: «Бережи честь змолоду». Думаю, що це стосується і юнаків, і дівчат. Неодмінно треба подбати про себе зараз, щоб не було пізно потім. Це сто­сується і взаємин із батьками. Важко налагоджувати зіпсовані стосунки, легше їх не псувати.

Аналізуючи міркування Тані, я і для себе зробив деякі висновки. Адже я звичайний юнак, я теж роблю багато помилок, але прагну їх уникати або вчасно виправляти. Просто в мене є тверді переконання в тому, що запорукою мого щасливого майбутнього є постійна праця в школі і вдо­ма. Найголовніше, що я маю тверді переконання щодо правильності сво­го подальшого шляху.

ЧОЛОВІК І ЖІНКА УСУЧАСНОМУ СВІТІ

З давніх-давен проблема стосунків чоловіка і жінки вирішувалася за допомогою національних традицій, виховання, релігійних переконань тощо. Та й саме життя ніби підказувало, як мають складатися ці стосун­ки: Адам орав, Єва пряла. На жінці завжди трималася хата, діти. А чо­ловік мав здобувати їжу на кожен день.

Та минали століття, і все значно ускладнилося. Нині жінка не обме­жує свою діяльність лише родиною. Вона прагне зробити кар’єру науко­вця, керівника, і часто їй це вдається не гірше, ніж чоловікові. З’ясувало­ся, що сучасна жінка може бути не тільки чарівною, вихованою, освіченою, але й здатною виконувати традиційно чоловічу роботу інтелектуально, а у деяких випадках вона виявилася більш стриманою, дипломатичною і в той же час більш цілеспрямованою. Здавалося б, цьому слід лише радіти. І все ж залишаються серйозні питання. Адже в жінки була і є ве­лична роль — народжувати і виховувати дітей.

Чоловіки не квапляться підставити плече навіть у тому, що вони мог­ли б робити на допомогу жінці — у хатньому господарстві, у вихованні дітей. І сучасна жінка, яка вирішила працювати, опинилась у досить скрутному становищі: вона й на роботі працює, і вдома працює, ще й діти на її совісті і плечах. Чоловіки заперечують: за все слід платити, за кар’є­ру і самореалізацію особистості теж. Тож так може міркувати лише відсто­ронений холодний розум. У житті ж це протиріччя має розв’язання. Воно лежить у сфері людських стосунків тих, кого об’єднало в родину щире почуття любові і поваги. Тоді зникають мізерні підрахунки, хто скільки разів ходив за продуктами, прибирав чи виносив сміття. Ус е вирішується на користь родини. Невже ідилія можлива? На жаль, не так часто.

10–11 КЛАСИ

87

Мабуть, потрібне буде ще не одне десятиліття для того, щоб перебуду­вати традиційні уявлення про роль чоловіка і жінки у суспільстві, у сім’ї. Та й чи завжди є в цьому потреба! Досить послухати думку тих жінок, які вважають найвищою метою свого життя виховання гідних дітей у сім’ї, створення сімейного затишку і спокою. Це зовсім не легко. І на цьому шляху жінці доводиться не тільки коритися і терпіти, але й бути послідов­ною, терплячою, наполегливою. Жінка завжди була берегинею сімейно­го вогнища, душею родини. Тож чи слід відмовлятися від цієї ролі? Кож­на жінка розуміє, що без родини, без кохання, без дітей життя навіть найбільш успішної жінки порожнє. Щастя — то дуже складне поняття, але до його складових частин сім’я належала завжди. Отже, кожній жінці і кожному чоловікові у суспільстві належить зробити свій вибір. Але па­м’ятати, що від цього вибору врешті-решт залежатиме не тільки життя двох людей, але ціле життя на землі.

ЩО Я МОЖУ ЗРОБИТИ ДЛЯ РІДНОЇ МОВИ?

Не думаю, що є на світі ще один такий народ, як наш, що вагається, якою мовою йому спілкуватися. Коли замислююсь над цим, стає боляче і страшно. Боляче, бо зневажаємо свою власну мову, до того ж одну з наймилозвучніших у світі. Страшно, бо поводимося з нею, своєю мате­ринською мовою, по-дикунськи. Звертаючись до світової історії, диву­юсь чому перед індійськими, африканськими та австралійськими племе­нами не стояло питання, чи розмовляти своєю мовою? Ці нерозвинені, далекі від цивілізації племена вчили колонізаторську мову чужинців, але зберегли свою рідну. А ми? Ми ставимо питання про збереження мови, а самі зневажаємо її і ганьбимо. Від таких думок почуваєшся зрадником. То може не думати?

Напевне, легше не переобтяжувати свою свідомість, а погодитись зі співвітчизниками, які переконані, що шматок ковбаси важливіший за мову. Проте чи варто забувати, що ми не можемо триматись на світі лише тваринними інстинктами, адже не хлібом єдиним живе людина. У часи найжорстокіших історичних катаклізмів людина вижила з переконанням того, що вона людина, що її призначення жити, а не існувати. Наші попе­редники витримали революції, голодомори і найжорстокіші війни, маю­чи на озброєнні рідне слово. У круговерті сучасного неспокійного життя рідне слово примушує нас замислитись: хто ми, чиїх батьків діти, що при­несли у світ, що дамо своїм нащадкам?

Хочеться вірити, що українська мова стане державною не лише на па­пері, що ми не зрідка, а завжди чутимемо її на вулиці, спілкуватимемося нею, думатимемо по-українськи. Поки не прийде до нас усвідомлення не­обхідності рідної мови, доти не зможемо ми в повній мірі вважати себе великою європейською державою. Прикро, що наші співвітчизники по­всякчас пікетують, відстоюючи інтереси російської мови. Ніхто не забо­роняє народам, які проживають на українській території, розвивати

88

УКРАЇНСЬКА МОВА

національні мови. Але не слід забувати про необхідність вивчення держав­ної мови. Нікого не дивує той факт, що багатонаціональне населення США поважає державну мову. Чому ж у нас і досі обговорюється питання про місце державної мови в житті незалежної держави?

Кожний із нас повинен пам’ятати, що «не можна любити народів дру­гих, коли ти не любиш Вкраїну». Не можна не погодитись зі словами Во­лодимира Сосюри, а любити Україну — це значить любити її мову, її куль­туру, її традиції. Любити свою Вітчизну — це значить усвідомлювати себе часточкою великого народу. Російський письменник М. Пришвін писав: «Я» можна сказати тільки рідною мовою».

Мені і моїм ровесникам треба навчитись поважати рідну мову, не со­ромитись її, бо це мова Великого Кобзаря, це мова наших матерів. Осві­та, наука, мистецтво, театр, побутова культура пов’язані з мовою. Обме­жене спілкування рідною мовою призводить до обмеження культури. Рівність українського слова серед світових мов виборювали видатні діячі культури, які добре розуміли, що без мови немає народу. Мова Великого Кобзаря об’єднала всіх українців:

По безсмертному шляху Ішли хохли, русини, малороси, Щоб зватись українцями віднині.

(І. Драч)

Краще оволодіння мовою досягається завдяки вивченню літератури та історії. Від нас самих залежить, щоб наші знання не обмежувалися шкільною програмою. У той же час мова — це не тільки засіб спілкуван­ня, а й бездонна криниця, яка містить інформацію про світ, насамперед про свій народ. Розвиток нашої мови гальмувався у 30—70-ті роки двад­цятого століття. Перед нашим поколінням стоїть завдання виправити таке становище, повернувши українській мові престиж і рівноправність не на папері, а в житті.