Моральні уроки біблії

Біблія… Книга Книг, Вічна Книга, Святе Письмо. Одне з найдавні­ших і найбільш тиражованих видань у світі. Щоденний порадник для віруючих і нескінченне джерело натхнення для письменників. Можна по-різному ставитися до релігійних постулатів, викладених у Біблії, але жод­на книга християнського світу не сконцентрувала в собі стільки мудрості, стільки вікового досвіду, стільки моральних норм співжиття!

9 КЛАС

133

Думаю, що в Біблії кожен може знайти відповіді на свої болючі питання у пошуках сенсу буття. Адже це книга насамперед філософська. Як не замис­литися і не погодитися з такими положеннями «Книги Еклезіаста»: «Мар­нота усе!», «Немає нічого нового під сонцем!», «І дурному, і мудрому — доля одна», «Для всього свій час», «Не квапся своїми устами», «Тримайся середи­ни», «Не копай ближньому ями, бо сам в неї впадеш».

Наскільки б кращим було життя людей, коли б усі вони дотримува­лися Божих заповідей: «Не вбий!», «Не вкради!», «Шануй батька та матір свою!», «Не суди своїх ближніх», «Люби і ворогів своїх» та інші.

Здавалося б, як можна любити ворогів своїх, робити добро тим, хто не­навидить вас? Багато прикладів із життя й літератури переконують, що тільки добро може припинити зло. Згадаймо хоча б Марічку з «Тіней забу­тих предків» М. Коцюбинського, яка дала хлопчику з ворожого роду, Івану, що вдарив її, цукерку. Іван зупинився і засоромився, задумався, за що він б’є беззахисне дівча. Це було початком їхньої дружби, а згодом і любові.

Отже, зло можна припинити тільки добром! Коли ж відповідати злом на зло, то утвориться безкінечний ланцюг. Завжди треба пам’ятати: «Як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви...»

А скільки мудрості, спостережливості та глибокого підтексту криється в біблійних притчах! Скільки поезії в Соломоновій «Пісні над піснями»! Не­даремно майже тисячоліття біблійні теми, сюжети, образи використовують у своїх творах художники, письменники, скульптори, музиканти.

Навіть не замислюючись над їхнім походженням, ми вживаємо ви­слови «спить сном праведника», «дивимось крізь пальці», «робить із себе посміховисько», «міряти тією самою міркою», «змокнув з голови до ніг», «Хома невіруючий» та інші. А це ж вислови з Біблії.

Один із дослідників Біблії вдало назвав її маленьким літературним всесвітом. Справді, у Книзі Книг представлені міфи, легенди, епос, релі­гійно-ритуальні та юридичні кодекси, історичні хроніки, притчі, воїнські повісті, перекази, оповіді, житія, народні пісні, релігійні гімни, любовна лірика, віршовані молитви, філософські й морально-побутові афоризми, слова, казання, повчання, поеми, пророцтва, діалоги.

То ж намагатися хоч трохи осягти цей всесвіт, цю криницю мудрості варто кожному, хто вірить у загальнолюдські моральні цінності і керується ними в житті.

ПРИРОДА В «СЛОВІ О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»

План

1. Центральний образ «Слова...» — Руська земля.

2. Величні простори й різноманітність природи рідного краю в по­емі «Слово о полку Ігоревім».

1. Широка географія подій.

2. Уособлення сил природи в образах богів стародавніх слов’ян.

3. Роль художніх деталей у змалюванні картин природи.

134

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

4. Авторська позиція. ІІІ. Художня майстерність автора у змалюванні природи Русі.

ХУДОЖНЯ МАЙСТЕРНІСТЬ НЕВІДОМОГО АВТОРА У «СЛОВІ О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»

План

1. «Слово о полку Ігоревім» — найвище досягнення красного пись­менства Київської Русі.

2. Гармонія глибокого змісту й довершеної художньої форми поеми.

1. Основа будови твору — контраст.

2. Поєднання книжної та народнопоетичної лексики.

3. Вплив народної казки.

4. Художні зображально-виражальні засоби: епітети, порівнян­ня, тавтологічні вислови, гіперболи.

5. Риторичні фігури.

III. Краса і сила героїчного епосу руського народу.

ОБРАЗ АВТОРА «СЛОВА О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»

План

1. Літературна історія поеми «Слово о полку Ігоревім».

2. Невідомий автор поеми — талановитий письменник і громадя-нин-патріот.

1. Легенди й версії щодо авторства.

2. Вірне служіння автора ідеї свободи рідної землі й народу.

3. Спостережливість, військовий досвід автора.

4. Художня майстерність.

III. Активна авторська позиція — один із сильних факторів впливу «Слова...» на читачів.

«СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ» — ВЕЛИЧНА ПАМ’ЯТКА ЛІТЕРАТУРИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Здоров’я князеві й дружині,

Що борються за народ християнський

Із військами поганими!

«Слово…»

«Слово о полку Ігоревім» — найвидатніша пам’ятка культури східних слов’ян, живе джерело трьох братніх літератур — української, російської, білоруської.

Із «Слова…» ми дізнаємося про життя наших предків, про їхню ве­личну боротьбу з різними нападниками. Боронити Руську землю від по­ловців було найголовнішим завданням князів руських XI—XII століть.

В основу сюжету «Слова…» покладено розповідь про невдало заверше­ний похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича в союзі

9 КЛАС

135

з його братом Всеволодом, сином Володимиром і племінником Свято­славом на степових кочівників-половців.

Похід відбувся навесні 1185 року. Після першої вдалої битви Ігор за­знав поразки і разом із союзниками потрапив у полон до половців. «Сло­во…» написане незабаром після цих подій, очевидно, не пізніше 1187 року.

Про похід Ігоря на половців розповідається і в літописах — Лаврентіївському (стисло) та Іпатіївському (більш докладно). Розповідь у «Слові…» починається в похмурих, тривожних тонах, у передчутті не­минучої біди і ведеться далі скорботно і схвильовано. Але закінчується оповіданням про втечу Ігоря з полону, повернення на Руську землю, де його радісно зустрічають співвітчизники.

Князь Ігор Святославич кілька разів перемагав половців. Перша пе­ремога — 1174 року, потім він двічі перемагає їх у 1183 році. У березні 1185 року він бажає допомогти київському князеві Святославу в поході на по­ловців, але йому не вдалося здійснити свій намір.

Десь через 2 місяці після цього Ігор вирушив на половців, не пого­дивши своїх дій із Святославом.

Своєкорислива політика князів і бояр, загострення міжусобної бороть­би на Русі, роздроблення Київської держави, ослаблення Києва і влади київського князя — все це давало половцям можливість безперешкодно нападати на Руську землю, розоряти і грабувати її. Руські князі не змог­ли завдати остаточного удару половцям не тому, що між ними не було злагоди, і це зводило нанівець успіх попередніх перемог. У таких умовах і виступав Ігор у похід.

«Слово…» з граничною стислістю і великою художньою виразністю малює картину другої трагічної битви Ігоря з половцями:

Чорна земля під копитами, Кістьми засіяна, Кров’ю полита,— Тугою зійшли тії кості На Руській землі!

Автор «Слова…» — палкий патріот, якому дорогі честь і благополуч­чя Русі. Він закликає князів об’єднатися в боротьбі проти спільного лиха — половців і стати «за землю Русскую, за раны Игоревы, буего Свя-тославлича!» Поет-громадянин активно втручається в події, які могли стати трагічними для Руської землі. Він засуджує згубні прояви князі­вської ворожнечі, високо підносить авторитет київського князя Свято­слава як виразника і захисника інтересів усієї Руської землі.

Автор «Слова…» не тільки великий художник, але й визначний пуб­ліцист, прекрасно розуміє політичну обстановку тогочасної Русі. Пораз­ку Ігоря він розуміє не тільки в плані поведінки Ігоря, а й у плані по­літичної долі Русі.

Публіцистичний талант митця найяскравіше виявився в його заклику до князів відкинути чвари і постояти за Руську землю. Докладний опис

136

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

походу говорить про те, що автор сам був учасником битви. Йому близькі й зрозумілі не тільки ратні подвиги дружинників, а й братні почуття жалю до втомленого боєм воїна, і горе матері, що оплакує свого юного сина Ро­стислава, і віддана любов Ярославни, він лагідно й співчутливо говорить про близьких його серцю людей. Вірогідно, що автор «Слова…» був не просто дружинником, а людиною вищого стану, бо виявити такі глибокі знання історії, книжної літератури могла саме така особа.

У заспіві поеми він скромно вирішує розпочати її за оповіданнями того часу, а не по «замислу» Бояновому. Боян був обдарований буйною поетичною фантазією, «розтікався мислію по древу, сірим вовком по землі, сизим орлом попід хмарами».

На ділі ж автор «Слова…» виявляє величезну силу поетичного таланту.

У «Слові…» все живе, рухливе, мінливе, природа жива, одухотворена, діяльна, невіддільна від світу людини. Вона віщує поразку затемненням сонця, никне трава від жалощів, неспокійно поводяться птахи, звірі. При­рода допомагає Ігореві під час втечі з полону:

Опівночі море заграло, Мла іде стовпами — вихрами, Ігореві-князю бог путь являє Із землі Половецької На землю Руську.

Ярославна звертається до сил природи, вимолюючи життя і свободу своєму любому ладові-князю:

О вітре, вітрило! Чому, господарю, силою вієш? — плаче-тужить Ярославна. Вона вірить у чудодійну силу ріки Каяли, вода якої може зцілити рани Ігоря.

Як до людини звертаються герої до сил природи, і ті їм допомагають.

Цей чудовий патріотичний твір закликає руських князів припинити чвари, об’єднатися перед лицем загрози нападу. У цьому основний смисл «Слова», який не втратив актуальності і в наші часи.

Найкращі моральні якості героїв поеми — мужність, любов до батьківщи­ни, взаємодопомога, вболівання за простого воїна, вірність присязі не втрати­ли своєї ваги для сучасності, вони надихали воїнів у Великій Вітчизняній війні. Непогано було б нашим державним діячам прислухатися до «Слова…».

Нещасливою була доля рукопису «Слова…». Наприкінці XVIII ст. російський збирач старовини Мусін-Пушкін придбав для своєї колекції рукописний збірник, у якому було і «Слово…». У 1800 році воно вийшло друком, але у 1812 році бібліотека Мусіна-Пушкіна згоріла під час наполеонівського нападу на Москву. Залишилися тільки друковане ви­дання і рукописна копія для Катерини ІІ.

«Слово…» не тільки найвизначніша й історична пам’ятка часів Київ­ської Русі. Воно стало тією спадщиною, до якої неодноразово зверталися митці різних часів.

9 КЛАС

137

З початку XIX ст. в російській літературі виникають перекази «Сло­ва…». Кращим вважаються роботи В. Жуковського і А. Майкова.

Перший переклад «Слова…» українською мовою належить М. Шаш-кевичу, який передав ритмічною прозою «Плач Ярославни». Слідом за цим іде низка інших перекладів і переспівів: І. Вагилевича (прозою), М. Максимовича, Т. Г. Шевченка (уривки), С. Руданського, Ю. Федько-вича, І. Франка, Панаса Мирного (у стилі українських дум). Цікаво, що дослідники дум вважають, що «Слово» теж є не що інше, як літературно опрацьована дума XII—XIII століть. На думку вченого В. Ягича, художні засоби, стиль «Слова…» і дум мають багато спільного. А найважливіше — «епічна поезія не так-то легко зникає там, де її таємне джерело лежить в народнім дусі».

Найкращим перекладом «Слова» вважається переклад непереверше-ного майстра пера М. Т. Рильського. Поема знайшла відгук в оригінальній творчості письменників XIX—XX ст. У своїх творах вислови із «Слова…» використовували І. Я. Франко, П. Г. Тичина, М. П. Бажан, А. С. Малиш­ко. Недарма М. Т. Рильський назвав свою поему-ораторію «Словом про рідну матір», у якій неодноразово зустрічаються мотиви «Слова…». За сюжетом «Слова…» створено О. Бородіним чудову оперу «Князь Ігор», слід згадати музичну композицію «Плач Ярославни» М. Лисенка, карти­ну В. Васнецова «Після побоїща».

Твір, віддалений від нас більш як на вісім століть, і тепер захоплює патріотичним піднесенням, величчю образів, майстерністю викладу. Пе­рекладений на інші мови світу, цей твір набув світової слави. Серед па­м’яток середньовічної культури, з якими його порівнюють («Витязь у ти­гровій шкурі» Шота Руставелі, старофранцузька «Пісня про Ролланда»), йому належить найпочесніше місце. У «Слові…» значно сильніше, ніж у інших пам’ятках, висловлено ідею патріотизму.

«Слово о полку Ігоревім» — найвеличніше досягнення художньої літе­ратури Київської Русі.

ОБРАЗ КНЯЗЯ ІГОРЯ У ПОЕМІ «СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»

«Лучче ж би потятим бути, аніж полоненим бути»

«Слово...»

Кожний народ має свої погляди на моральні якості людини. Ці по­гляди передаються з покоління в покоління, шліфуються і збагачуються. Одним із найбільших скарбів українського народу є середньовічна по­ема «Слово о полку Ігоревім». Наш народ може пишатися своїми літера­турними і мистецькими традиціями, адже «Слово...» — це єдина пам’ят­ка Київської Русі, яка здобула всесвітню славу.

З поеми ми дізнаємося про життя українського народу в сиву давни­ну, про його героїчну боротьбу із зовнішніми ворогами і внутрішніми

138

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

феодальними чварами. У творі невідомий автор змалював героїчних за­хисників Руської землі, які в ХІІ столітті вели боротьбу з половцями.

Автор із любов’ю зобразив наших героїчних предків. Перед нами ви­разно виростають мужні постаті, які однаково впевнено тримали в руках спис і рало. Як же треба було любити рідну землю і її народ, щоб створи­ти такі образи!

Серед усіх персонажів твору виразно виділяється хоробрий князь Ігор Святославич. Читаючи твір, ми уявляємо його на чолі відважної дружи­ни, яка вирушила у похід проти ворогів.

Новгород-Сіверський князь із перших рядків поеми постає перед нами як патріот: він мужньо боронить рідну землю від найзапеклішого воро­га — половців. Своїм найсвятішим обов’язком Ігор вважає захист бать­ківщини. Він готовий віддати життя за її свободу:

«Сповнившись ратного духу, він навів свої хоробрі полки на землю Половецькую за землю Руськую».

Князь Ігор — вірний син Руської землі. Потрапивши у полон, він не втра­чає надії повернутись на батьківщину, навіть подумки долає перешкоди:

«Ігор спить, Ігор не спить, Ігор мислю поля мірить од великого Дону до малого Дінця».

Такими ж вірними патріотами рідної землі були і його воїни. Вони готові віддати життя за честь батьківщини. Тому рішуче і відважно дві доби б’ються вони з кочівниками.

Ігор — безстрашний і рішучий. Ці його риси найповніше розкриваються перед початком походу на половців. Він не зважає на віщування природи, а прагне досягти своєї мети. У бою Ігор поводиться як мужній і хоробрий воїн. Моральною і фізичною силою князів Ігоря і Всеволода захоплюють­ся і сам автор, і київський князь Святослав, який говорить: «Ваші хоробрі серця в жорстокім харалузі сковані, а в смілості загартовані».

Благородство штовхає Ігоря на допомогу Всеволоду, адже князь ро­зуміє, як потрібні в бою взаємодопомога і взаємовиручка: «Ігор полки завертає, жаль бо йому милого брата Всеволода».

Але поряд із позитивними рисами Ігор має і вади. Честолюбство і не­розсудливість стали причиною поразки. Адже він виступив у похід сам, не порадившись ні з ким, навіть із київським князем. Самовпевненість і нехтування попередженням природи дорого обійшлися руському війську, про що у творі говориться так: «Ігоря хороброго полку — не вос­кресити!» Отже, прославляючи мужність і патріотизм князя Ігоря, автор засуджує його легковажність, честолюбство, підкреслюючи, що тільки спільними зусиллями русичів можна подолати ворога.

9 КЛАС

139

Більше восьмисот років минуло з часу написання «Слова о полку Іго­ревім», а воно живе і хвилює серця людей.

Після знайомства з образом Ігоря у мене з’явилося переконання у не­поборності народу, який має таких мужніх захисників. Образ Ігоря близь­кий мені своїм глибоким патріотизмом, відданістю рідній землі, незлам­ністю і відвагою.

ОБРАЗ РУСЬКОЇ ЗЕМЛІ У ПОЕМІ «СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»

Кожна людина носить у своєму серці найдорожчі слова, найщиріші почуття, найпевніші поняття. Але є слово, яке зігріває серце кожному. І слово це — Батьківщина.

Можна підібрати до нього безліч синонімів, безліч ніжних назв. Наша Батьківщина — Україна. Давні предки називали її Київською Руссю або просто Руською землею. Вони так само любили свою батьківщину, як і ми зараз. Можливо, тому з таким трепетом перечитуємо ми «Слово о полку Ігоревім», знайомимось зі звитягою попередніх поколінь, вчимось у них любити рідну землю.

«Руська земля...» Двадцять разів вжито це поняття автором «Слова о полку Ігоревім» для того, щоб схарактеризувати безкраї простори і окремі місцевості, багату природу і руські міста. А ще — це завзяті працьовиті люди, воїни і хлібороби. Адже саме ці люди населяли Руську землю, створюючи її могутність. Але саме вони і зазнавали безліч страж­дань від свавілля феодалів, які чинили над ними суди, руйнували їхні оселі, сварячись один із одним. Тому Руська земля зазнала горя, вона страждала разом з простим народом:

«...в княжих крамолах віки вкоротилися людям.

Тоді по Руській землі рідко ратаї гейкали,

та часто ворони каркали,

трупи собі рілячи,

а галки свою річ говорили:

хотять полетіти за наживою».

Ось що зробила братовбивча феодальна ворожнеча з колись багатою і сильною країною. Автор слова згадує історію Руської землі за півтори сотні років, із болем розповідає про переможні походи проти ворогів, «спо­м’янувши давнішню годину і давніх князів».

Сучасники автора теж мають добрі наміри, вони вийшли в похід за­хистити кордони рідної землі. Для цього «русичі великії поля черленими щитами перегородили». І похід Новгород-Сіверського князя Ігоря Свято­славича окрилений визвольними ідеями. Ігор «повів свої хоробрі полки на землю Половецькую за землю Руськую».

Скільки крові пролито людством у боротьбі за незалежність! Не зав­жди ця боротьба завершувалася перемогою і у русичів:

«...тут кривавого вина недостало; тут пир докончали хоробрі русичі:

140

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

сватів напоїли і самі полягли за землю Руськую».

Без минулого не буває майбутнього. Звертався і автор «Слова о полку Іго­ревім» до історії Руської землі. Перед нами постають яскраві картини приро­ди. Великі і малі ріки перетинають міста і селища, течуть по неосяжних русь­ких просторах. Автор поеми веде мову про Волгу, Дунай, Дінець, Дніпро, Сулу... І хоча описи руських просторів у творі дуже лаконічні, проте вони масштабні: «Довго ніч меркне. Зоря-світ запалила. Мла поля покрила».

Природа Руської землі! Вона ніби жива і діюча. Недаремно до сил природи звертається Ярославна. Бо вони теж частина Руської землі, по­в’язана з долею і вчинками героїв. Так, Дніпро «леліяв єси на собі Свя­тослава насади до полку Кобякового»; Дінець допомагав Ігореві під час втечі з полону, гойдав князя на хвилях, одягав теплою млою під тінню дерев, стеріг його від ворога.

У душі кожного захисника Руської землі міститься стільки любові і ніжності, скільки і у безіменного автора «Слова о полку Ігоревім», мож­ливого учасника походів.

А скільки туги і вболівання за долю Батьківщини звучить у словах: «О Руська земле, уже за горами єси!»

Перечитуючи безсмертні рядки поеми, знову і знову переконуєшся в тому, що в усі часи рідна земля була і є для людини найдорожчим, най­ціннішим скарбом і джерелом натхнення.

ОБРАЗ ЯРОСЛАВНИ У ПОЕМІ «СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»

Жіноча доля… Споконвіків призначенням жінки вважалося бути бере­гинею. Народжувати й виховувати дітей, берегти домашнє вогнище, працю­вати в полі, догоджати чоловікові, бути охайною і красивою. Прості жінки виконували цю місію з честю. Княгиня Ярославна з вищого світу, але й на її долю лягли нелегкі випробування. Євфросинія Ярославна — дочка Яросла­ва Володимировича галицького, друга дружина Ігоря, який одружився з нею 1184 року. Ярославна закохана в свого чоловіка, і ось цього щастя подруж­нього життя їй відведено лише один рік, бо уже в 1185 році Ігор вирушив у похід на половців і потрапив у полон. Як же тяжко молодій жінці відрива­ти від серця свого милого і проводжати, може, на вірну смерть!

Але вона свідома того, що її чоловік — князь, полководець, воїн. Жінка повинна мужньо винести це горе, ще й подати приклад жінкам дружинників.

З тривогою чекає вона звісток із поля бою, радіє першим перемогам Ігоря. Але ось страшна звістка: військо розбито, а її милий ладо у полоні. Ярославна не криється зі своїм горем, вона виходить на Путивлівський вал, у розпачі звертається до сил природи по допомогу.

9 КЛАС

141

Взагалі, автор «Слова…» у поемі представляє нам природу як самостійну дійову особу.

Вона може бути гнівною і лагідною, але завжди діючою, рухливою, олюдненою. Звертається до неї Ігор, коли потрапляє у полон:

О Донець-ріко!

Не мало тобі слави,

Що носив ти князя на хвилях,

Стелив йому траву зелену

На берегах срібних…

Донець вступає в діалог з Ігорем:

Княже Ігорю! Не мало тобі слави, Кончакові досади лютої, А Руській землі веселощів!

Звертання Ярославни залишаються без відповіді, але природа все ж допоможе Ігореві втекти з полону.

Автор із величезною любов’ю, симпатією, замилуванням описує нам цю жінку-страдницю в невеликому епізоді. Який же треба мати талант, щоб на одній сторінці так детально виписати цей образ, що він вважаєть­ся за поетичною красою найславетнішим, оповитим особливою ліричніс­тю образом у світовій літературі! Митець застосовує ніжні поетичні ви­рази: чайка-жалібниця, зозуля, плаче-тужить. Мова її емоційна, пройнята патріотизмом. Вона й політично свідома жінка, бо оплакує не тільки Ігоря, але й воїнів, дружину, співчуває руським жінкам:

Як та чайка-жалібниця

Стогне вона вранці-рано. Вірить Ярославна у чудодійну силу Каяли-ріки, яка може зцілити рани князя:

Омочу бобровий рукав

У Каялі-ріці,

Обмию князеві криваві рани

На тілі його дужому!

В українській художній літературі та у фольклорі ми часто зустрі­чаємо на визначення жіночої долі порівняння жінки з тополею, калиною, чайкою, зозулею. Ці дві пташки символізують трагічну долю жінки. Ав­тор «Слова…» саме їх і використовує. Ярославна готова полетіти зозу­лею, чайкою в саме пекло, аби тільки врятувати Ігоря.

Увесь монолог Ярославни складається з риторичних звертань і запи­тань, у яких вона вихваляє всесильність природи, а іноді навіть здатна на дорікання, що та перешкоджає князеві і дружині:

О вітре, вітрило!

Чому, господарю, силою вієш?

Чому мечеш ворожі стріли

142

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

На крилах своїх легких Проти воїнів мого милого?

До Дніпра-Славутича вона звертається як до могутньої стихії:

Принеси ж ти, господарю, До мене мого милого, А не слала б я сліз йому ревних На море пораненьку!

Як же треба любити свого судженого, щоб так відчайдушно, розпач­ливо вимолювати йому життя не у людей, а у сил природи! Це відчай, остання надія. І вже вимучившись благаннями, жінка звертається до най-могутнішої сили — Сонця:

Чому ж, сонце-господарю, Простерло гаряче своє проміння На воїнів мого милого У полі безводному, Спрагою їм луки посушило, Тугою сагайдаки склепило!

І природа ніби схаменулась від цих щирих заклинань, ніби зглянулась на душевну красу цієї жінки, що природа навіть не байдужа до її туги:

Опівночі море заграло, Мла іде стовпами-вихрами, Ігореві-князю бог путь являє Із землі Половецької На землю Руську.

Минуло більше восьми століть від часу цих подій, а й сьогодні хо­четься побажати молодим людям, подружжям наслідувати приклад цьо­го подружжя у вірності, безмежній любові одне до одного. Адже й Ігор не зрадив Ярославні, хоча йому пропонували красунь-половчанок і багат­ство, щоб у його особі мати союзника ханові Кончаку.

Образ Ярославни настільки світлий, поетичний, що його часто вико­ристовують митці у своїй творчості. Недарма саме «Плач Ярославни» переклав Маркіян Шашкевич, а Миколу Лисенка її образ надихнув на музичну композицію «Плач Ярославни».

Незабутній образ Половчихи з новели «Шаланда в морі» (роман «Вершники» Ю. Яновського) несе в собі багато рис Ярославни. Вона теж просить сили природи повернути її Мусієчка, який потрапив у морську негоду. Половчиха теж стоїть на скелі, як «маяк невгасимої сили», і про­сить всі вітри і море зглянутись на її горе. І тут теж природа допомагає. Під час Великої Вітчизняної війни наших жінок називали Ярославнами, бо вони віддавали своє життя, кров, здоров’я, аби їхнім чоловікам-ладам пощастило вижити, здолати лютого ворога. Першу жінку-космонавта Валентину Терешкову теж нарекли цим іменем, навіть пісні склали про Валентину-Ярославну.

9 КЛАС

143

І з повним правом наших жінок можна назвати Ярославнами, бо цей об­раз став узагальненим. Жінки, дівчата, яким притаманні вірність у коханні, вболівання за долю рідної людини, здатність до самопожертви, ніжність, любов до всього живого, магічна сила переконання словом — усі вони Ярос-лавни. І дай, Боже, щоб такі жінки не перевелися на нашій землі!

«СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ» — ВЕЛИЧНА ПАМ’ЯТКА КУЛЬТУРИ НАШОГО НАРОДУ

В історії загальнолюдської культури є пам’ятки, що відображають най­кращі риси, властиві народові. У них виражені найзаповітніші людські сподівання, особливості світосприймання, у них звучить жива історія. До таких шедеврів світового мистецтва належить і «Слово о полку Іго­ревім» — найвидатніша пам’ятка культури Київської Русі.

Темою «Слова…» у вузькому розумінні є зображення невдалого по­ходу князя Ігоря Святославича проти половців 1185 року. Але ця тема для автора є прелюдією і складовою частиною значно ширшої, проблем­нішої теми. Це — історична доля Руської землі, її минуле, сучасне і май­бутнє. Отже, «Слово…» — «це роздуми над долею рідної землі». Не ви­падково образ Руської землі відтворений у поемі як основний її ліричний лейтмотив. Безмежжя просторів Руської землі підкреслено описом подій у різних її кінцях, що відбуваються одночасно: «Коні іржуть за Сулою — дзвенить слава в Києві. Труби трублять в Новгороді — стоять стяги в Пу­тивлі… Дівчата співають на Дунаї, в’ються голоси через море до Києва». Усі відступи автора, переживання героїв, уболівання Ярославни за чоло­віком пов’язані з образом рідної землі, в них виражена турбота і вболі­вання за долю Русі. Герої «Слова…» вважають себе патріотами не якогось одного населеного пункту, а всієї Русі. У поемі кілька разів повторюється звертання: «О Руська земле! Уже за шеломанем єси!», яке передає настрій воїнів, що ступили на чужі землі.

Велич Русі відтворюється також за допомогою гіперболізованої ха­рактеристики окремих образів-персонажів. Так, Ярослав не тільки підпи­рає своїми полками Карпатські гори, а й загороджує шлях на Русь при-дунайським племенам. Князь Всеслав може бігти дуже швидко, при цьому перебігаючи дорогу самому богу Хоросові. Та не тільки подіями, які відбу­ваються на Русі, вчинками руських людей автор характеризує велич Русь­кої землі. В історичні події на Русі та в авторську розповідь втягуються інші народи і країни. Так, перемогу Святослава над половцями оспіву­ють німці, греки, молдавани.

Для автора «Слова…» Руська земля — це не тільки велика держава, багатий край із розкішною природою, а й люди, які заселяють цю землю і творять її могутність. Із глибоким співчуттям автор ставиться до прос­тих трудівників і сумує з приводу їх масової гибелі. Образ Руської землі доповнюють жінки, які оплакують своїх рідних, що полягли у боротьбі з половцями.

144

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Поряд з узагальненим образом Руської землі ідейне навантаження в по­емі несе образ Київського князя Святослава. Зображений він як головний діяч руської історії свого часу. Провідний борець за єдність руських земель, він грізний, величний, його слово — закон для інших князів. Святослав далекоглядний, розсудливий, мудрий. Нерозважливість молодих князів викликає у нього не зловтіху, а благородне прагнення помститися ворогам.

Серед образів захисників руської землі найдокладніше змальований князь Ігор. Це чесний і хоробрий воїн, самовідданий патріот своєї бать­ківщини. Ігор сповнений бойового духу, прагне здобути славу у боротьбі з половцями, готовий пожертвувати життям і не зупинятися перед не­безпекою, яка загрожує його війську. Про своє рішення зіткнутися з по­ловцями він рішуче говорить:

«Хощу бо,— рече,—

Коней приломити конець поля Половецького;

съ вами, русици,

Хощу главу свою приложити,

а любо испити шеломомь Дону!»

І ні затемнення сонця, що віщує поганий кінець походу, ні виття сте­пових звірів і птахів не можуть завернути Ігоря назад. Наперекір засте­реженням і віщуванням Ігор іде вперед, думаючи, що повернення без бит­ви заплямує його рицарську честь.

Важливе місце у творі посідають образи руських жінок, серед яких на першому плані стоїть Ярославна. Жіночі образи втілюють ідею миру, тихого безхмарного життя, спокою домашнього вогнища. Устами жінок автор висловлює жаль, який виявляють усі руські люди за воїнами, що загинули в битві. Образ Ярославни — один із найпри-вабливіших жіночих образів у світовій літературі. Ярославна вражає нас своєю вірністю. Вона віддана не тільки чоловікові, а й батьків­щині. Поразка і полон Ігоря, рани на його тілі — її особисте горе, горе усього руського народу, яке пекучим болем відлунює в її душі. Та й оплакує вона не лише Ігоря. Вона докоряє вітрові, що несе ханські стріли на його воїнів. Їй боляче, що сонце своїм гарячим промінням посилює спрагу руських воїнів. Образ Ярославни приваблює людя­ністю, задушевністю, патріотизмом.

«Слово о полку Ігоревім» написане досконалою літературною мовою, багатою народнопоетичними елементами. З фольклору запозичені постійні епітети, порівняння, метафори. За своїм змістом «Слово…» стоїть близько до російських билин, але в стилі, в характері художніх засобів пам’ятка має більше спільного з українським фольклором.

Відколи існує, «Слово…» не перестає бути актуальним у громадсько-політичному і культурно–мистецькому житті російського, українського й білоруського народів, і ця його актуальність не тільки не послаблюєть­ся, а навпаки, посилюється.

9 КЛАС

145

КОЗАЦЬКІ ЛІТОПИСИ — ПРАВДИВІ СВІДКИ ІСТОРІЇ Й ДАВНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ

План

1. Козацькі літописи — свідчення героїчного життя українського на­роду.

2. Звитяга Січового козацтва очима козаків-літописців.

1. Чорна рада під Ніжином в «Літописі Самовидця».

2. Історія козацтва в описі Григорія Грабянки.

3. Гарячий патріотизм анонімної «Історії русів».

4. Сум з приводу гетьмансько-старшинських усобиць в «Літо­писі Самійла Величка».

5. Використання в літописах легенд, переказів, віршів, доку­ментів тодішньою українською мовою.

6. Використання в літописах лексико-фразеологічного багатства мови, сатири та гумору.

III. «...З літературного боку се явище дуже цінне». (І. Франко).

ДАВНЬОУКРАЇНСЬКА ДРАМАТУРГІЯ ТА ПОЕЗІЯ ЯК ДЖЕРЕЛА РОЗВИТКУ ЖАНРІВ

План

1. Глибоке народне коріння давньоукраїнської народної драми та віршів.

2. Шкільництво — осередок літературної творчості.

1. Шкільна драма на історичну тему: «Володимир» Ф. Проко-повича.

2. Соціальні мотиви у драмі Г. Кониського «Воскресіння мертвих».

3. Інтермедії та інтерлюдії — прабабусі комедії в українському театрі.

4. Піїтика — шкільний предмет. Поезія «мандрівних дяків».

5. Климентій Зіновіїв — перший український співець праці ремісників, наймитів-бурлаків, селян.

6. Сатиричні твори І. Некрашевича.

7. Поєднання книжних традицій з народними, використання гумору й сатири.

III. Значення давньоукраїнської драматургії та поезії для розвитку нової української літератури та мови.

ТВОРЧІСТЬ ПЕРШИХ ПИСЬМЕННИКІВ КИЇВСЬКОЇ РУСІ ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА ТА ІЛАРІОНА

План

1. Розвиток освіти й красного письменства на Русі.

2. Мудре слово на сторожі моралі.

1. Літописи «Повість минулих літ».

2. «Повчання» Володимира Мономаха.

146

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

3. «Слово про закон і благодать» Іларіона.

4. Світський характер літератури і тісний зв’язок з християнством.

5. Художні здобутки давніх письменників.

ІІІ. Значення творчості давніх письменників для зміцнення та само­ствердження Київської Русі як держави.