Заповіт нащадкам

(За поезіями Тараса Шевченка)

Заповіт — це висловлення останньої волі людини. Заповіт митця — ліричний твір, в якому той висловлює своє бажання не лише особистого, а й громадського, суспільно-політичного характеру.

Тарас Шевченко мріяв бачити Україну вільною і незалежною. У кар-тинах-мріях він малює повну єдність чарівної природи і життя її трударів. Упоезії «І виріс я на чужині» поет, мріючи про справедливе суспільство, поетично відображає прекрасну картину всенародного щастя та вільного життя. Відчувається турбота Т. Шевченка про долю рідного народу, про його майбутнє і в поезії «Заповіт». У вірші поет звертається до рідного народу з наказом:

... вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте.

7 КЛАС

105

У цих рядках висловлене його заповітне бажання, здійсненню котрого він віддав усі сили і помисли. Це програма його життя, за виконання якої він мужньо боровся. Помираючи, він заповідає нащадкам порвати кайдани неволі і побороти ворогів і недругів, що несуть зло на рідну нашу землю. Т. Шевченко впевнений, що народ збудує нове суспільство — «велику сім’ю, вольну, нову». Друге прохання особисте і дуже скромне. Нехай не забудуть його, хай інколи згадають «незлим тихим словом».

Твій заповіт виконаний, Тарасе. Тебе ніколи не забуде Україна.

УКРАЇНСЬКЕ СЕЛО — ЖЕРТВА КРІПАЧЧИНИ

(За повістю І. С. Нечуя-Левицького «Микола Джеря»)

У повісті І. С. Нечуя-Левицького «Микола Джеря» перед читачем постає галерея образів: Микола — головний герой, його батьки, дружина, односельці. Усі вони живуть в кріпацькій неволі, і ця обставина обумов­лює їхні долі. Це справжні трудівники землі, але вони змирилися із нево­лею і не бачать ніякого виходу.

Один із них — Петро Джеря, батько Миколи. «Високий, тонкий» чо­ловік, «з нужденним блідим лицем та смутними очима...» Глибокі змор­шки на щоках, на лобі, грубі руки — все це ніби казало, що йому важко жилося на світі. Скільки він вижав, перемолотив та перевіяв тими рука­ми хліба на панщині за свій довгий вік! Але та важка праця не принесла Джері нічого, окрім мозолів. Безправне становище зломило його волю, позбавило радості в житті. Врешті-решт, старий Джеря помер. Автор ро­бить висновок, що причина тому — непосильна праця і напівголодне існу­вання: «Важка праця виссала з його всю кров. Вся його сила пішла на чужу користь, в чужу кишеню...»

Трагічною є і постать Нимидори. Змалечку залишилася вона сиро­тою, довелося їй зазнати лиха в дядьковій хаті, а потім і в наймах. Після одруження вона розцвіла й була по-справжньому щаслива. Але знову — і тепер назавжди — життя було розтоптане кріпаччиною. Не витримав­ши наруги пана, її залишає коханий чоловік, батько єдиної донечки. Усі двадцять років чекала на нього, виглядала і вдень і вночі. Після смерті старої Джерихи зосталась у неї одна втіха — донька Любка. Та Нимидору зсушила, зів’ялила нужда. Лиха недоля зістарила її завчасу. Так і не поба­чивши Миколи, Нимидора померла. «Вмерла безталанною, як і родилась безталанною»,— свідчить автор.

Передчасно помер на чужині і Кавун — товариш Миколи. Утікши разом з іншими вербівчанами на сахарні, він знайшов там свою смерть. Змучене нелюдським життям, «все його живоття висохло до решти, до останньої краплі». Фраза автора лаконічна й змістовна: «Петро вмер на чужині між чужими людьми».

У своїй повісті І. Нечуй-Левицький доводить, що жертва кріпаччини — все українське село, бо такі суспільні порядки не тільки не дають мож­ливості розвиватися суспільним стосункам, а при корені знищують,

106

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

руйнують людське життя, нівечать долі. Але надія є. Вогник її пломеніє в нескореній душі Миколи Джері, який усе своє життя нестримно проте­стує проти панів, заперечує рабство і поневолення.

МИКОЛА ДЖЕРЯ — БОРЕЦЬ ПРОТИ ПАНСЬКОГО ГНІТУ

(За повістю І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря») У повісті «Микола Джеря» зображено суперечності між закріпаче-ними селянами і поміщиками, засуджено кріпацтво та жорстоку екс­плуатацію. Іван Франко так сказав про головного героя повісті: «Історія всього українського селянства... написана в однім широкім образі Мико­ли Джері».

Микола — працьовитий, розумний, уміє читати, малювати, грати на скрипці. Одружившись з Нимидорою, починає задумуватися над своєю долею. Йому хочеться працювати не на пана, а на себе і свою родину. Без­вихідне становище підштовхнуло Миколу до відкритого протесту, за що був покараний паном. У Миколи запеклося серце, а в душі заворушила­ся думка помститися за себе, за батька, за Нимидору. Він не кориться поміщикові, бунтує, виступає на захист кріпаків, підбурює односельців не йти жати до пана, мстить осавулу за наклеп. В особі Миколи Джері пан бачить не тільки бунтаря, а й свого особистого ворога. І Микола ви­рішує тікати з села: «Піду... Бо тяжко мені жити, піду, а панщини таки робити не буду і в москалі не піду». Втеча від поміщика — своєрідний протест проти кріпосницької системи. В образі Миколи втілено риси на­ціонального характеру: волелюбність, нескореність, безстрашність. «Ми­кола хоч кріпаком родився,— писав І. Франко,— був, однако, з тих лю­дей, котрим ціле життя воля пахне, був з тих здорових натур, що скоріше вломляться, а зігнути не дадуться».