10 Клас

261

Юнак знає наперед, що мати буде «недоброю» свекрухою для Мавки, але протидiяти тому не може. Бiльше того, вiн навiть намагається виправда­ти iнiцiативу матерi у доборi невiстки, бо вона, мовляв, керується в цьо­му прагненням узяти в дiм добру господиню, робiтницю i помiчницю, а насправдi — зв’язану родинними узами безвідмовну наймичку:

Їм невiстки треба,

бо треба помочi — вони старi.

Чужу все до роботи заставляти

не випадає… Наймички — не дочки…

Якщо перед наступом матерi Лукаш увесь час вiдступав, втрачаючи кращi свої риси, то перед наступом Килини вiн капiтулює. Прищепленi умовностями свiту власникiв негативнi риси на якийсь час приглушили здорове моральне начало в його душi. Лукаш топче в багнi буденщини свої почуття до Мавки i одружується з Килиною.

Дуже характерно, що в цей час Лукаш не тiльки вiдвернувся вiд Мав­ки, але й вiдiйшов вiд свого дядька, з яким досi не розлучався.

Лукаш не мiг ужитися із свiтом буденщини. Вовча подоба, якої вiн набув у результатi свого вiдступництва, важка для нього. Вiн прагне зно­ву стати людиною, i в цьому допомагає йому Мавка. Лукаш знову повер­тається до творчого життя, але повертається iншим. Тепер у його словах вiдчувається твердiсть, що викликає не тiльки подив, але й страх Кили-ни. Лукаш не зносить образливих суперечок матерi й дружини; вiн не може далi жити в обстановцi безконечних дрiб’язкових сварок, образ i зневаги:

Та дайте ви менi годину чисту! Ви хочете, щоб я не тiльки з хати, А з свiта геть зiйшов? Бiгме, зiйду!

Оглядаючи свiй життєвий шлях, Лукаш у мрiях знову повертається до Мавки, до сопiлки. Навколо зима, але мрiї Лукаша веснянi, радiснi. Його «переможний спiв кохання покриває тугу», викликає раптовий розквiт весни, як символ щастя, до якого увесь час кликала свого кохано­го Мавка, на шлях, на який остаточно став вiн в останнi хвилини життя.

Трагедiя Лукаша — це трагедiя талановитої особистостi в тяжких умо­вах життя.

ЖІНОЧА ДОЛЯ ЯК УОСОБЛЕННЯ ТРАГЕДIЇ РIДНОГО КРАЮ У ДРАМI ЛЕСІ УКРАЇНКИ «БОЯРИНЯ»

Патрiотична драма «Бояриня» була написана Лесею Українкою в 1910 роцi. Поетеса дуже любила свою країну, свiй народ, її хвилювала доля рiдної України, яка перебувала пiд владою Росiї, не мала навiть власної державностi. Удрамi «Бояриня» Леся Українка засуджує тих українцiв, якi зрадили батькiвщину, якi заради почестей служили росiйському царю.

Драма починається з опису родини Оксани, її рiдного будинку. По­етеса зображує людей, якi по-справжньому любили Україну, українську

262

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

мову та звичаї. Оксана — дiвчина, яка дуже любить природу: їй подобаєть­ся вирощувати та збирати квiти, спiвати пiснi бiля рiчки та в гаю. Вона щира патрiотка своєї країни:

Аякже, я перша братчиця в дiвочiм братствi.

Оксана пишається тим, що вона народилася в Українi, тим, що вона ук­раїнка. Раптом вона зустрiчає Степана, який приїхав із Москви на Україну. Оксана щиро закохалася в нього, погодилася бути його дружиною, поїхати з ним до Москви. Але вона навiть не уявляла, що чекає її на чужинi, вона сподiвалася бути щасливою з коханим чоловiком, а вийшло все навпаки.

Проста, але чесна i щира українська дiвчина не може зрозумiти москов­ських звичаїв. Оксана не може, як Степан, вiдцуратися рiдної мови, зви­чаїв рiдного народу, вона не може забути Україну. Московське життя було для Оксани неволею, вона почувала себе, немов у в’язницi:

Степане, та куди ж се ми

попались? Та се ж якась

неволя бусурменська. Чим довше Оксана живе в Москвi, чим краще пiзнає чоловiка та його обов’язки на службi, тим огиднiша стає для неї Москва. Оксана не розумiє, як можна цiлувати руку царю, вона вважає, що це принижує людину. Кохання Оксани до чоловiка поступово змiнюється розчаруванням. Вона розумiє, що Степан намагається догодити царю й боярам, щоб покращи­ти матерiальне становище своєї родини, але це не пiдвищує його в очах Оксани, а навпаки. Степан втратив усi свої не лише нацiональнi, а й людськi якостi, свою гiднiсть i гордiсть:

Ба знаєш, як то кажуть: «Скачи, враже, як пан накаже!»

Постiйно думаючи, як збагатитися, Степан зовсiм не придiляє уваги Оксанi, їхнi почуття зникають.

Оксана намагалася допомогати чоловiковi, зробити з нього людину, вона пропонувала йому покинути Москву, повернутися в Україну, проте її зусилля нiчого не дали. Степан вважав, що в нього все є, вiн вважав себе щасливою людиною, але не розумiв, що вiн занапастив свою душу, зана­пастив себе й Оксану.

У драмi «Бояриня» Леся Українка порiвнює образ Оксани з образом України. Україна була вiльною та щасливою, але її пiдкорила Москва, зро­бивши з неї велику руїну. Так само й Оксана в’яне й марнiє на чужинi, в неволi. Розлучившись із рiдною країною, Оксана захворiла не лише фiзично, а й духовно.

Коли Оксана захворiла, Степан сказав, що спитає дозволу у царя, щоб з’їздити на Україну, проте вона не погодилася. Вона весь час сумувала за рiдною країною, мрiяла повернутись, але не змогла: їй було соромно пе­ред Україною, перед народом. Коли на Українi була жорстока боротьба,