11 Клас

655

Рука в руці постіймо очі в очі Під мостом рук Вода тече хлюпоче Од вічних поглядів спочити хоче Хоча ліричний герой вірша самотній, його пам’ять про кохання стає джерелом життя і надії:

Любов сплива як та вода бігуча

Любов сплива

Життя хода тягуча

Надія ж невгамовано жагуча

Друга велика поетична збірка Аполлінера — «Каліграми. Вірші Миру і Війни». Переважна частина віршів, що увійшли до збірки, була написана під час війни, тому поет назвав свій витвір «книгою воєнного часу». Частина віршів збірки була набрана у вигляді «каліграм», тобто так, щоб їх текст утворював малюнок-будинок, зірку, скісні лінії дощу... «Каліграми» (чи «іде­ограми») добре «вписувалися» у вірш-плакат, як, наприклад, антивоєнна по­езія «Зарізана голубка і водограй». Потужні струмені фонтана, зображені і поетично, і графічно, символізують скорботу за друзями, які гинуть на фронті, і фонтан крові, що проливається на війні. Як скорботний фонтан, «спогади в небо летять», імена загиблих друзів чути у плюскоті води.

Дівчата-голубки теж знищені війною — і лише у пам’яті поета зали­шились їх «ніжні образи»... Але в каліграмі Аполлінера голубка усе ж злітає у височінь над фонтаном жалоби, над морем крові і сліз. «Зарізана голубка» Аполлінера стала прототипом голубки Пікассо, який створив образ-символ миру.

Вірш «Міст Мірабо» та «Зарізана голубка й водограй» — це не прос­то поетичні спогади, а данина вічній пам’яті, яка може зберегти людське в людині, незважаючи на її самотність у страшній дійсності. Пам’ять про коханих і друзів протистоїть і нестримному часу, і всім руйнівним силам, що прагнуть розірвати зв’язки людини зі світом.

Незважаючи на відлуння печалі і світової скорботи, поезії Аполліне-ра пройняті вірою у світле, незаймане, вічне...

ДУХОВНА І ОБРАЗНА СИЛА ПОЕЗІЇ РІЛЬКЕ

Іноді стає важко зрозуміти, здавалося б, прості слова, неначебто їх сенс сягає за межі досяжного. І не треба навіть напружувати свій мозок, намагаючись второпати, яке призначення вони несуть у собі чи спробу­вати відкрити для себе щось нове зі сказаного. І саме в тому й полягає безмежна сила цих слів, бо вони назавжди залишатимуться вічними.

Вже, познайомившись з поезією Райнер Марією Рільке, було б, ма­буть, трохи дивно, якби з такою міцною й глибокою вірою у вічні понят­тя його вірші не мали б філософського спрямування:

По всьому — це. І це кінець надходить. Та я повинен і осліпши йти.

656

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

Чому мене примушуєш доводить, Що Ти єси, хоч зник для мене Ти? В його поезії вражає сприйняття ліриком життя, яке настає після смерті, неначе смерть не є реальним кінцем, не є фіналом. Ця думка про­стежується майже в кожному його вірші. Отже, беручи до уваги його став­лення до людського буття, можна з впевненістю стверджувати, що по­етична тематика Рільке доволі насичена питаннями про місце, роль та долю людини в цьому жорстокому світі, де «пітьма горує над усім». Зав­дяки саме такому гострому світосприйняттю поет у змозі відчути та зро­зуміти цей світ екзистенційно:

Ах, чи хто-небудь

ще нам потрібен?..

…почуваєм себе ми не зовсім, як вдома,

в усвідомленім світі… Цим і доводиться той факт, що дуже багато уваги приділяється внутрішньому буттю людини, її душевним переживанням та онтологіч­ним проблемам, проблемам життя й смерті. І на перший план висуваєть­ся фатальна, не здатна щезнути самотність кожної окремої людини в цьому абсурдному світі:

Бездомному вже дому не знайти, Самотній — самоти вже не здолає, Не спатиме, читатиме, листи Писатиме чи вийде в парк брести Алеями, де листя опадає. Не раптово автора привабили саме такі, на перший погляд, дещо не­звичні образи в його ліриці. І далеко не кожен спроможний такими прос­тими та повсякденними словами відобразити на папері те, що вимальову­валося в його уявленні, спробувати розкрити сенс питань, недосяжних і віддалених для людини, яка жодного разу не цікавилася ними, змусити людину тріпотіти й хвилюватися через те, що ми не маємо ні сили, ні будь-якої можливості, щоб розпоряджатися своєю долею, не маємо змоги її зміни­ти. І тут можна навіть провести паралелі, вказати на зв’язок між деякими головними і часто вжитими термінами в поезії Рільке. Слово та Бог. Нада­ючи слову таку владу й силу над людським станом, коли воно може як підви­щити його моральну та духовну красу, так і змусити людину боятися тих слів, що можуть образити, принизити і навіть вбити:

Слова убогі і щоденно вжиті,— я їх люблю, непишні ці слова. Або:

Я так боюсь всіляких людських слів. На все у них є ясний рішенець. Іноді сум за Слова, бо втрачають вони цінність для багатьох:

Давно зужиті всі слова.