11 Клас

379

Запорожцем і Забродою, в якому було б передано всю напругу їхньої взає­мної ненависті, автор дає одну-єдину фразу: «...вони подали один одно­му руки, розстрілявши тут же один одного очима».

Здавалося б, у такому серйозному, трагедійному творі не до жартів. Але письменник вірний правді життя і показує ще одну рису українського національного характеру — вміння посміятися над собою та над іншими навіть у найскладніший час. Це, на мій погляд, іде від наших славних предків — мужніх козаків-запорожців, що сміялися ворогові в лице, навіть сидячи на палі.

Найбільше у повісті жартує і діє з гумором Мина Товченик. Він умуд­рився підслуховувати ворогів у самому штабі, сидячи на печі. Але не втри­мав язика і вирішив висловити вголос свою думку про Гітлера. На пи­тання окупантів, які його схопили, де Запорожець, він відповідає: «Де кущ, там і Запорожець, де ліс, там і тисяча...» Мина кмітливо втікає від поліцаїв знову на піч, а коли його ще раз піймали, то, щоб відтягти свою страту, починає з натхненням співати фашистський гімн так, що окупан­ти вимушені були завмерти струнко в офіційному вітанні. На щастя Тов­ченика саме в цей момент нагодилися партизани, і той, «знявши петлю, почав по-хазяйськи складати вірьовку».

Отже, О. П. Довженко у кіноповісті «Україна в огні» показав себе визначним майстром пера, людиною з гарячим серцем, якій болять рани народні і яка вірить у безсмертя свого рідного народу.

ОБРАЗ АВТОРА У «ЩОДЕННИКУ» О. ДОВЖЕНКА

Існує така думка, що найбільші муки — це муки совісті. То ж, робля­чи підсумок свого життя, Олександр Петрович Довженко записує в що­деннику: «Мені сорок вісім років. Моєму серцю — шістдесят. Воно зно­силося від частого гніву, і обурення, і туги. Недосконалість видимого порядку речей навколо підточила і зв’ялила його». І додає: «Мабуть, я дратую людей, як приспане сумління». У цьому — весь Довженко. Прав­дивий, суворий і безкомпромісний у питаннях справедливого ставлення до народу і вразливий, беззахисний в особистому житті, яке, власне, й не було особистим, а все віддане людям, праці на добро. На більше ніж чо­тириста сторінок друкованого тексту — лише кілька рядків про свою лю­бов до дружини і друга Юлії Солнцевої, про свою хворобу і матеріальні нестатки. То ж його твір можна назвати не «Щоденником» О. Довженка, а щоденником українського народу, вірним сином якого письменник був навіть у своєму «московському засланні».

Зі скупих записів перед нами постає перш за все людина — громад­ський діяч, із глибоким державним мисленням, мудрими і далекогляд­ними планами перебудови недосконалого світу.

Довженка турбує і стан справ у колгоспному селі, коли людину фак­тично «відлучили» від землі, не дали змоги відчути себе господарем на ній. Письменник пропонує наділити селян великими (до гектара)

380

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

земельними ділянками, щоб вони могли на них трудитися й мати моральне та матеріальне задоволення, виховувати в дітей любов до праці на землі.

Особливо турбує митця стан виховання молоді. Він пише, що необхідно відразу після війни переглянути усю систему шкільного і дошкільного ви­ховання. Потрібно, щоб діти знали справжню історію свого народу, щоб у них виховувався патріотизм та людська гідність. Те ж стосується й безправного в суспільстві учителя, без якого неможливо виховати «гарну молодь».

Олександр Петрович, спостерігаючи, як фотокореспонденти і журналі­сти намагаються якнайбільше зафіксувати жахливі картини війни, думає про те, що людська душа — це чаша для горя. І коли ця чаша повна, скільки не лий — уже більше не поміститься. Отже, мабуть, не це вже потрібно народу від літератури, а необхідне виховання на чомусь доброму, на прекрасному.

Глибоко іронічні й саркастичні нотатки письменника про чиновників, бюрократів, які дістали високі посади, не маючи для цього ні хисту, ні знань, самі нещасливі і роблять навколо сотні, а то й тисячі нещасливих людей.

Вражає сміливість висловлювань письменника, його критичний та да­лекоглядний розум. Адже за кожен рядок, коли б він потрапив свого часу до відповідних органів, можна було б поплатитися не лише волею, а й життям. Митець відчуває, що може зробити більше, ніж знімати хороші фільми й писати книги, але до державної діяльності його «не пущено».

Не обов’язково читати біографію письменника, щоб уявити його собі. Варто почитати «Щоденник», і перед нами постане геніальна, мудра, розваж­лива у своїх помислах і справах людина, справжній патріот і вірний син ук­раїнського народу з масштабним, різнобічним, далекоглядним і навіть про-вісницьким мисленням. Разом із тим це людина вразлива, ніжна, беззахисна перед чиновницьким бюрократизмом, байдужістю і тупістю. І глибоко нещас­на. Бо не може бути така людина, як Довженко, щасливою, коли нещасний її народ. Хоч своє призначення митець бачив у житті «для добра і любові».

«ЩОДЕННИК» О. ДОВЖЕНКА— ВРАЖАЮЧИЙ ДОКУМЕНТ ТРАГІЧНОЇ ДОБИ

Що таке «Щоденник» О. П. Довженка? Це збірка окремих розрізнених записів письменника більше ніж за десятиліття. З точки зору логіки це, ма­буть, важко назвати художнім, літературним твором. І все ж це твір, причому мистецький, високохудожній, бо пронизаний наскрізною гуманістичною ідеєю, освітлений любов’ю автора до життя, до людини. Разом із тим проникнутий гострим осудом жорстокої тоталітарної системи, яка нівечила народ фізично і морально, приводила його до жахливого рабського становища.

Можна не читати багатьох книг про війну, щоб уявити собі той тра­гічний і героїчний час. Варто переглянути «Щоденник» О. П. Довжен­ка — і знайдеш відповіді на всі болючі питання: чому на першому етапі довелося так багато відступати, чи виправдані оті безмірні жертви наро­ду, за які провини мільйони людей, що пережили окупацію, знову потра­пили в табори, але вже сталінські.