10 Клас

309

буяння, розквіту, молодості; щедрість — і поступове згасання, відмирання усього живого, переходу його в інший стан. Поет використовує ці контра­сти, коли протиставляє осінь і літо з його бурями, громами, купальськими ночами. Натомість — безгоміння, сон, сум, смуток осінній, позолота крива­ва, тумани, які породжують тугу. І раптово — зміна настрою:

Тільки зірка упала…

Ой там зірка десь впала, як згадка.

Засміялося серце у тузі!

Плачуть знову сичі… О, ридай же, молись:

Ходить осінь у лузі.

Усім відомо, що коли падає зірка, треба загадати бажання, і воно обов’яз­ково здійсниться. Чи ж не тому «засміялося серце у тузі»? Це — несподіва­ний образ-оксюмирон, тобто поєднання різко контрастних понять, які за ло­гікою думки ніби несумісні, але в художньому тексті дають нове уявлення. У П. Тичини цей художній засіб вплетено у метафору-персоніфікацію. Подібні творчі знахідки поета не ускладнюють його вірш, а, навпаки, крис­талізують думку, яка трансформується від першого рядка до останнього. Так, осінь — це смуток, але й ласкава, чарівна пора роздумів і надій.