10 Клас

251

Яскраво i фантастично розповiдає письменник про тугу Iвана за Марiчкою, яка загинула. Дружина його Палагна не може замiнити коха­ної. Вiчне таїнство кохання живе в душi Iвана i спливає «на поверхню» дивними образами.

Час вiд часу туга за коханою вибиває його iз звичайного ритму жит­тя: «…Несподiвано зовсiм, коли вiн зводив очi на зеленi царинки, де спо­чивало в копицях сiно, або на глибокий задуманий лiс, звiдти злiта до нього давно забутий голос:

Iзгадай мнi, мiй миленький, Два рази на днину, А я тебе iзгадаю Сiм раз на годину…

Тодi вiн кидав роботу i десь пропадав». I в святий вечiр до нього знову приходили спогади про кохану: «I коли так молились, Iван був певний, що за плечима у нього плаче, схилившись, Марiчка…» Вiн марить нею i наяву. Свiдомiсть його двоїлась. Спочатку Марiчка бачиться Iвановi живою, i вiн дивується, що вона жива i водночас нiби мертва. I серце його сповнюється радiстю на фонi суворої природи, яка вiщує недобрий кiнець: «Безжурна молодiсть й радiсть знову водили його по сих безлюдних верхах, таких мер­твих й самотнiх, що навiть лiсовий шепiт не мiг вдержатись там та спливав у долину шумом потокiв». Тонкий психолог Коцюбинський показує через фантастичнi образи, як поступово змiнюється психiчний стан Iвана, як вiн врешті цiлком втрачає вiдчуття реальностi, як сприйняття казкової приро­ди переходить у абсолютне марення — зустрiч iз чугайстром.

Рятуючи Марiчку вiд чугайстра, Iван пускається з ним у танок. Чу-гайстер втомлюється, хоче спинитись, та Iван не дає йому перепочинку, щоб Марiчка встигла втекти. I от коли злий дух готовий був уже припи­нити танок, Iван заграв ту чарiвну пiсню, яку почув колись вiд щезника. Це була справжня пiсня, в якiй злились i дихання диких гiр, i глибокi душевнi сили самого Iвана, i його кохання до Марiчки. I чугайстер не втримався i знову танцював. А з далини його вже гукав голос Марiчки — голос, який вiн чує все життя, на який iде, шукаючи кохану, а знайти не може: «Iва-а! — стогнала Марiчка десь з глибини, i був у голосi тому по­клик кохання i муки».

Вiд самого початку кохання Iвана та Марiчки було трагiчним. I не тому, що їм на перешкодi стояла давня ворожнеча родiв, а тому, що воно було бiльшим i сильнiшим за життя. «Не набутися ним»,— сумно кидає ще зовсiм юна Марiчка те глибоке слово, яке за своїм змiстом дорiвнює всiй життєвiй дорозi. I коли гине Марiчка, Iван не в змозi пережити своє кохання, вiн тане на очах. «Поклик кохання i муки» породжує в його душi й iлюзiї, i фантастичнi образи, i, врештi-решт, призводить до того, що й Iван, як i Марiчка, втративши пильнiсть, гине вiд зiткнення з дикою гiрською природою.

252

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Отже, на вiдмiну вiд Шекспiра, малюючи непереборну силу кохання, Коцюбинський шукає його джерела в таїнствi природи, таїнствi життя, таїнствi людської душi, яка зберiгає у своїх глибинах увесь вiковий досвiд аж до вiрувань далеких предкiв.

ФОЛЬКЛОРНА ІСТОРІЯ НАРОДУ ЯК ДЖЕРЕЛО ПОВІСТІ М. КОЦЮБИНСЬКОГО «ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ»

Улітку 1911 року Михайло Коцюбинський здійснив свою давню мрію — відвідав Карпати, і у нього з’явилося бажання написати про «не­звичайний казковий народ» — гуцулів. Письменник починає збирати матеріал для твору: вивчає життя гуцулів, їхні звичаї, побут, фольклор, записує говірку, назви рослин, проймається духом гірської природи. Відчуття казковості карпатського життя не полишало М. Коцюбинсько­го. Із захопленням він писав у листі: «Скільки тут красивих казок, пере­казів, творів, символів! Збираю матеріал, переживаю природу, дивлюсь, слухаю і вчусь». У зборі матеріалу про цей чудовий край допоміг Коцю­бинському відомий фольклорист і етнограф В. Гнатюк, надіславши бага­тотомні видання етнографічної комісії. Тут і коломийки, і легенди, і міфи, і пісні, і перекази, зібрані у Закарпатті. Ус е це використав Михайло Ко­цюбинський при написанні повісті «Тіні забутих предків».

Щоб краще зрозуміти цю проблему української літератури, слід здійснити заочну мандрівку Карпатами. Вона допоможе заглибитись у ча­рівний світ величної й таємничої природи Карпат, збагнути своєрідний характер гуцулів — цього оригінального народу з багатою фантазією, що створив безліч прекрасних казок, зберіг перекази та легенди, витворив цілий світ символів, які допомагають жити у вічній гармонії з природою.

Люди тут ніби зрослися з природою, з якої черпали все нову й нову життєву енергію. Особливості гірського краю наклали певний відбиток на психологію, побут, звичаї і обряди. Гра фарб, світла і тіней у довкіллі впливали на формування й естетичні почування людей, що особливо по­мітно в артистичній творчості мешканців Карпат (танки, пісні, різьблен­ня, вишивки), а також у мові гуцулів.

Повість Михайла Коцюбинського — надзвичайно цінний матеріал про світогляд жителів Карпат. Яким бачить навколишній світ гуцул? Як гли­бокий язичник, він усе життя проводить у боротьбі із злими духами, які населяють ліси, гори, води. Гуцули вірять, що є люди, які знають світ духів: вміють ворожити, вірять у силу слова, в чародіїв, що спроваджують бурю, град і громи. Тому не випадково у повісті живуть нявки (мавки) і чугай-стер — волохатий лісовий чоловік, що був «…смертю для мавок: зловить і роздере», і градівник Юра, який відвертає грозові хмари, і відьма Хима, що не раз робила шкоду Івановій худобі.

Демонологія займає неабияке місце в житті гуцула. Тому автор і при­ділив їй у повісті багато уваги. Письменник глибоко розумів історичне та соціальне коріння гуцульської демонології. Сама назва повісті не є