12__2009

Художня своєрідність класицистичної драми

Класицизм як художня система склався в XVII столітті й охоплював не лише літературу, а й інші види мистецтва: живопис, скульптуру, архітектуру, музику. Назву класицизм ввели в ужиток на початку XIX століття, підкреслюючи, що митці цього напрямку наслідували античну «класику», брали її за взірець.

Класицизм — перша художня система, яка усвідомлювалася саме як система зі своєю метою й зі своїми правилами. Мета класицистичного мистецтва — створити художні твори за законами гармонії і логіки, тому митці цього напряму виробляють певні правила, дотримання яких було обов’язковим.

Найбільшого розвитку класицизм досяг у Франції, де у XVII столітті починає складатися абсолютна монархія, і мистецтво, яке підкоряється правилам, влаштовує абсолютистів, стає часткою державної ідеології. Невипадково французький король Луї ХІV вважався покровителем мистецтва, а за часів його батька було створено Французьку Академію, діячі якої критикували ті твори, що не відповідали державним завданням.

Художні принципи класицизму виклав Н. Буало у поемі «Мистецтво поетичне». Уйого творі відбилось ідеальне уявлення про розумну й справедливу владу освіченого монарха. Ідеал прекрасного, що відстоює Буало, пов’язаний у першу чергу з античним мистецтвом, особливо часів Римської імперії, коли у творах переважали громадянські, героїчні і патріотичні мотиви.

Утілюючи ці принципи в конкретні драматичні твори, драматурги уникали змішування трагічного і комічного, великого і низького.

Усе це й зумовило тематичну та художню своєрідність класицистичної літератури, драми зокрема. Драматичні жанри поділяються на «високі» (в яких ідеться про благородні, високі почуття, сюжети взяті з античної літератури, героїчного епосу або Старого Заповіту) і «низькі» (твори про сучасність, повсякденність). До «високих» жанрів належала трагедія, до «низьких» — комедія.

Обов’язковим для драматургів було правило «трьох єдностей». На думку класицистів, це правило допомагало зробити драматичний твір більш вірогідним. Перша — єдність часу: дія драматичного твору обмежується в часі, всі події повинні відбуватися протягом одного дня, як вважалося, це створювало у глядача відчуття вірогідності. З цією ж метою

570

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

драматурги дотримувались і єдності місця: всі події повинні відбуватися в одному місці (глядач не покидає приміщення театру протягом вистави, тому він не повірить, що герої могли дістатися з одного місця в інше). Третя важлива вимога — єдність дії, що передбачало взаємозв’язок усіх героїв, а всі сюжетні лінії пов’язувалися з однією подією. Ці правила мали свої позитивні і негативні сторони. Правила обмежували драматургів у розробці сюжету, кількості сюжетних ліній, але давали можливість зображувати не зовнішні події, а внутрішній світ персонажів.

І сьогодні глядачів хвилюють образи, що створили видатні драматурги класицизму. Утрагедіях «Сід» П. Корнеля, «Британік», «Федра» Ж. Ра-сіна відбився конфлікт між людською гідністю, високим моральним обов’язком та пристрастями. Художня досконалість комедій Ж. Б. Мольєра привернула увагу сучасників до проблем народного життя. Невипадково Мольєра вважають засновником жанру «високої комедії». Завдяки художнім досягненням класицистів у розробці характерів комедії Мольєра засяяли яскравими персонажами: міщанин-шляхтич, Тартюф, Мізантроп.

ВИСОКА ТРАГЕДІЯ ЯК ПРОВІДНИЙ ЖАНР ЛІТЕРАТУРИ КЛАСИЦИЗМУ

Класицизм сформувався у Франції і звідти поширився у країни Європи. Історичним ґрунтом класицизму був абсолютизм, в якому люди того часу бачили запоруку миру, злагоди.

Державу більшість митців того часу сприймала як втілення розуму нації. Тому служіння державі та її символу — королю — стає для багатьох письменників виконанням громадянського обов’язку, що лежить вище за особисті інтереси.

Провідним жанром літератури класицизму стає трагедія. По-перше, тому, що вона давала змогу поставити проблеми, які хвилювали сучасників: громадянський обов’язок і особисті інтереси, розум, обов’язок і почуття, пристрасті. По-друге, театр відігравав важливу роль у формуванні суспільної думки, виставу дивилася велика кількість людей, ідея талановитої п’єси могла захопити глядача. Невипадково дія трагедій, за правилами класицистів, повинна була розгортатися в давні часи, в далекій країні, щоб конкретне життя, знайоме глядачам, не заважало їм сприймати ідею твору.

Найвищого розвитку класицистична трагедія досягла у творчості французьких драматургів П’єра Корнеля і Жана Расіна. Вони зосередили свою увагу на розкритті складних моральних проблем. Основою формування особистості вони вважали заповіді Біблії, проте життя часто висуває проблеми, вирішити які мусить лише сама людина. Основний конфлікт, який розглядають класицистичні драматурги, — це конфлікт між пристрастями і розумом, здоровим глуздом, обов’язком.

П’єр Корнель у трагедії «Сід» розкриває конфлікт між почуттями й обов’язком. Родріго Сід і Хімена кохають один одного, але герой, захища-

9 КЛАС

571

ючи честь свого батька, вбиває батька коханої. Драматург показує складний внутрішній світ героїні, яка відповідно до родинного обов’язку повинна ненавидіти Родріго, але вона не може зректися кохання. Конфлікт героїні Кор-нель вирішує за допомогою традиційного на той час прийому: тільки втручання короля, його дозвіл звільняють Хімену від необхідності помсти. Але Корнель показує, що такий складний конфлікт не може бути вирішений механічно, вольовим рішенням короля. Протиріччя в душі Хімени продовжують жити. Саме за це Французька Академія засудила цю п’єсу Корнеля.

У трагедії Расіна «Федра» теж розкривається конфлікт між почуттями й обов’язком. Федра, жінка царя Тесея, кохає свого пасинка Іпполіта, а той, у свою чергу, полонянку Арікію. Цар Тесей залишає свою родину й бере участь у військовому поході, невдовзі приходить звістка про його загибель. Тепер Федра може освідчитись Іпполіту. Але той розкриває таємницю свого кохання й сподівається, що після смерті батька він зможе одружитися з полонянкою. Та несподівано повертається цар Тесей. Моральна проблема, яка стоїть перед героями, потребує вирішення: герої не хочуть брехати царю, чоловіку, батькові, але правди сказати не можуть. Душа Федри — це справжнє бойовище для боротьби почуття і обов’язку, нарешті вона не витримує й розповідає правду, що і призводить до трагічного фіналу: всі герої гинуть.

Трагедія класицизму відкрила нові можливості театрального мистецтва зосередити увагу глядачів на внутрішньому світі героїв.

Содержание