Євген маланюк Доповідь про поета

Євген Филимонович Маланюк народився 2 лютого 1897 року в Ново-архангельську на Кіровоградщині. Батько походив із козацько-чумацького роду, а мати, Гликерія, була дочкою чорногорця Якова Стоянова.

1914 року Є. Маланюк закінчив земське реальне училище в Єлисавет-граді і вступив до Петербурзького політехнічного інституту. Але з почат­ку світової війни став слухачем військової школи в Києві. У січні 1916 року Є. Маланюк потрапив на Південно-Західний фронт, де до пізньої осені 1917 року очолював кулеметну роту. Невдовзі він став старшиною української армії, брав активну участь у визвольних змаганнях 1917–1920 рр. Є. Маланюк був ад’ютантом генерала В. Тютюнника, служив сотни­ком у 5-й Херсонській дивізії. Однак після падіння УНР разом з іншими потрапив до Польщі, де в таборі інтернованих у Каліші почав писати перші вірші. Тут же в Каліші Є. Маланюк взяв участь у збірці «Озимина» (1923).

З 1923 року він студент гідротехнічного відділу інженерного факуль­тету Господарської академії у чеському місті Подєбрадах, яку закінчив 1928 року. 1925 року Є. Маланюк побрався з молодою студенткою меди­цини Зоєю Равич із Полтавщини, але 1929 року вони розлучилися.

1925 року в Подєбрадах виходить перша збірка Є. Маланюка «Стилет і стилос», а 1926 року в Гамбурзі — друга — «Гербарій». Пізніші збірки по­ета — «Земля й залізо» (1930), «Земна Мадонна» (1934), «Перстень Полі-крата» (1939). У грудні 1926 року в «Літературно-науковому віснику» з’я­вилося довге «Посланіє» Є. Маланюка до Максима Рильського, в якому він докоряв поетові, що той байдуже ставиться до подій

486

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

в Україні. Ні П. Тичина, ні М. Рильський на це «Посланіє» не зреагували, а відповідь написав В. Сосюра.

3 1929 року Є. Маланюк переїхав до Варшави, де працював інжене­ром і брав найактивнішу участь у літературному процесі (був одним з фундаторів літературної групи «Танк»). 1930 року він одружився з чешкою Богумилою Савицькою, яка померла 1963 року. У них є син Богдан.

1944 року Є. Маланюк емігрував до Західної Німеччини, де працю­вав учителем математики, брав участь у літературному процесі, зокрема був членом «МУРу». 1949 року він виїхав до США, де працював інжене­ром. У післявоєнний період Є. Маланюк видав кілька збірок поезій («Вла­да», 1951, «Проща», 1954, «Остання весна», 1959, «Серпень», 1964) та літе­ратурно-критичних статей («Книга спостережень», 1962, 1966; «Нариси з історії нашої культури», 1954) тощо.

16 лютого 1968 року Євген Маланюк помер від серцевого нападу в Нью-Йорку. Вже посмертно вийшла збірка поезій «Перстень і посох» (1972).

Головними мотивами творчості Є. Маланюка є втрачена батьківщи­на і розбите особисте життя. Мотив «втраченої батьківщини» поет роз­виває у багатьох своїх віршах, аналізуючи причини та наслідки цієї втра­ти. Другий ґрунтується на особистісних почуттях поета, що випливають із мотивів розлуки з рідним краєм. Для стилю Є. Маланюка характерне протиставлення протилежних властивостей якогось явища задля досяг­нення більшої точності й виразності провідного мотиву.

ПИТАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ ТА НАЦІОНАЛЬНОЇ ГІДНОСТІ У ТВОРЧОСТІ ЄВГЕНА МАЛАНЮКА

І будемо ми

Дратувати залізом звіра,

Руйнувати логово тьми.

Є. Маланюк. «З варязької весни»

Відомо, що великі поети в різні епохи знаходять своїх читачів. Так було з Т. Шевченком, О. Пушкіним, Дж. Байроном та іншими. Поет ніби народжується заново, бо творить не тільки для своїх сучасників. Щось подібне відбувається тепер і з творчістю Євгена Маланюка, ім’я якого впродовж багатьох десятиліть було під забороною. Книжки поета лежа­ли в закритих спецфондах, і читач не знав його творчості, але це не зава­жало деяким митцям і критикам лити на Маланюка бруд. Як його тільки не незивали: і «українським фашистом», і «духовним Квазімодо», і «по­етом апокаліптичних літ», і «поетом волюнтаризму». А Володимир Со-сюра навіть оголосив поетові війну:

Шановний пане Маланюче, Ми ще зустрінемось в бою.