Природа у хоку японського поета мацуо басьо

Змалку Мацуо Басьо віддано любив природу, милувався засніжени­ми гірськими вершинами, слухав шум водоспадів, вдивлявся у морську далечінь, дихав ароматом квітів, дивувався нескінченній фантазії солов’їв.

Задивиться поет на маленьку співучу цяточку в небесній блакиті — і з’являється чарівний тривіршик:

І цілого дня

твоїм пісням не вистачає, Жайворонку! Замилується квіткою, що так і проситься прикрасити нею одяг, але

не порушить краси природи: хай вона чарує ароматом інших людей. Поет

краще уславить її в ось такому хоку:

8 КЛАС

535

Гірська троянда! Її гілочки так і просяться прикрасою на капелюх. Або такому:

Перед вродою квітів соромно стало місяцю? — Сховався за хмаркою. А може, в цьому:

Вийшов на гірську стежину, і так приємно защеміло в грудях... Та навкруги ж — фіалки. Віршам Мацуо Басьо вже понад триста років, але вони не старіють, дивують світ щирістю й таємничістю, проникливістю й добротою, відвер­тістю і спостережливістю.

Хоку в письменника бувають і захопленими:

Під час квітування сакур горам краси не додасть навіть ранкова зоря. і здивованими:

Шеретує бабуся рис. Старезна, а все ж радіє, що хризантеми розквітли! і веселими:

Перед цією розквітлою сливою, здається, й бик би замукав першу пісню весни. і сумними:

Квіти зів’яли. Вкриває землю печаль — насіння трав. Але вони ніколи не бувають байдужими ні до природи, ні до людей. Видатний японський письменник вважав, що природа — натхнення, природа — незрівнянна ні з чим краса, це — сама досконалість. Треба вчи­тися в неї, треба прислухатися до її звуків, вдивлятися в її картини, розу­міти її порухи, і, головне, намагатися жити в гармонії з нею, берегти ото­чуючий нас світ.

ЛІТЕРАТУРНА БАЛАДА У ТВОРЧОСТІ ПОЕТІВ-РОМАНТИКІВ СВІТУ XVIII—XIX СТОЛІТЬ

Жанр балади виник у середні віки як танцювальна пісня з драматур­гічною дією. Розвиток літературної балади пов’язаний із творчістю по-етів-романтиків та їх попередників Ґете і Шиллера. Уже у XVIII столітті баладу визначають як вірш, в якому розповідається про якусь незвичай-

536

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

ну подію. Автор виступає тільки як оповідач, його власні почуття прихову­ються, авторська мова майже відсутня, вона тільки пояснює читачеві об­ставини дії. За своєю будовою балада швидше нагадує драматичний, ніж ліричний твір, в ній обов’язкова драматична кульмінація, що часто співпадає з розв’язкою — несподіваним фіналом.

Сюжети балад автори брали з народної творчості, історичних легенд, які давали поетам можливість відійти від реального життя, порушити складні філософські чи моральні проблеми. Наприклад, відома балада Ґете «Вільшаний король», відома у майстерному перекладі В. Жуковсь­кого «Лесной царь». У ній три персонажі: батько, дитина і лісовий ко­роль. Дитина боїться таємничого лісу, і її страх або народжує в уяві лісо­вого короля, або, якщо повірити в існування таємничих істот, дає королю владу над дитиною. Батько заспокоює сина, намагаючись дати прості й зрозумілі пояснення того, що його лякає. Дитина не може зрозуміти батька, її душа живе своїм власним життям. Балада будить уяву читача, примушує уважно прислуховуватися до своїх почуттів.

Ф. Шиллер обирав для своїх балад історичні сюжети, звертаючись не до уяви, а до моральних почуттів читачів. Балада «Полікратів перстень» розкриває проблеми людської долі. Сюжет розповідає про царя Самоси Полікрата, якому довго в усьому таланить: і у військових походах, і в особистому житті. Цар Єгипту попереджає його, що за дарунки долі треба платити, що боги не завжди будуть допомагати йому, коли він дба­тиме тільки про себе. Полікрат за порадою царя Єгипту кидає в море свій найдорожчий перстень, даруючи його богам, але на другий день царю Самоса приносять величезну рибу, в шлунку якої знайшли цей перстень. Із жахом дивиться на повернутий богами дарунок цар Єгипту, він віщує Полікрату страшне майбутнє й залишає його. Композиція балади побу­дована драматично: чим більше таланить Полікрату, тим більшу небез­пеку відчуває цар Єгипту. Підступне вбивство Полікрата, яке відоме із за­гальної історії, лежить за межами балади, але читач здогадується, що доля Полікрата справді у небезпеці.

Балада «Рукавичка» розповідає про випадок, описаний у французьких літописах: одного разу Франциск I зібрався дивитися диких звірів, одна з дам впустила рукавичку, яка впала між звірами, дама наказує закоханому в неї лицарю дістати рукавичку, лицар сміливо підходить до звірів, бере рукавич-к у, повертається до дами й кидає їй рукавичку в обличчя. Балада складаєть­ся з двох частин: у першій, більшій за розміром, Шиллер описує звірів (лева, тигра, двох барсів), усі чекають на страшне криваве видовище, бійку звірів; друга частина балади майже дослівно розповідає випадок із літопису. Автор пропонує читачам самим оцінити вчинок примхливої дами, яка через дрібни­цю наражає смертельний ризик життя лицаря.

Жанр балади розвинувся у творчості поетів-романтиків, які виявля­ли неабиякий інтерес до народного мистецтва. У народних творах вони бачили відбиття самобутності і неповторності кожної людини. Польський

8 КЛАС

537

поет-романтик Адам Міцкевич звертається до фольклору, щоб відтворити художнє мислення народу, показати моральні проблеми, що його цікавлять. Фантастичний світ, а не реальний, на його думку, втілює народний ідеал: невинність знаходить захист, погані вчинки — кару від надприродних сил. Найбільш повно вони втілились у баладі «Рибка».

Як літературний жанр балада відіграла важливу роль у розвитку літе­ратури, вона дала можливість широкому колу читачів звернутися до на­родної творчості, її образів, ідей та естетичних цінностей.

УТВЕРДЖЕННЯ ЦІННОСТІ ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ В БАЛАДІ Ф.ШИЛЛЕРА «РУКАВИЧКА»

Балада відомого німецького поета Ф. Шиллера «Рукавичка» перено­сить нас в епоху благородних лицарів і прекрасних дам.

У палаці короля Франції розважаються, спостерігаючи бій звірів на арені. Виходить «лев страшний із гривою густою у всій красі». Потім сміливо вистрибнув тигр, але побоявся зачепити короля звірів. Два лео­парди прудкі «в буянні мужнього палу» напали на тигра. Той б’є їх лапою тяжкою. Підводиться лев — і чути його могутній рев. «Прогримів — і став спокій; і, не давши волі злобі рвучкій, люті лягли по короткім бою».

А гості очікують видовища. І раптом із балкона впала вниз до звірів рукавичка дами. Юна красуня Кунігунда звертається до свого лицаря Делоржа з велінням принести їй рукавичку на знак його вірності й лю­бові. Мужній лицар іде й бере рукавичку і звірі не кидаються на нього. Молодий витязь повертається і кидає рукавичку своїй обраниці в лице, замість того, щоб піднести її зі словами любові.

Здається, рукавичка опинилася на арені не випадково. Юна красуня вирішила так жорстоко пожартувати, забувши, що піддає лицаря без­глуздій смертельній небезпеці. Делорж не міг не прийняти виклик, це піддало б сумніву його сміливість. Але він зрозумів, що Кунігунда не лю­бить його по-справжньому, і його життя для неї — ніщо. Тому й покинув її, показавши привселюдно свою зневагу.

Хоча в основу сюжету балади покладено конкретний історичний факт, який змалював письменник Сенфуа, ідея твору набуває широкого уза­гальнення — ніщо не може бути ціннішим за людське життя. І легкова­жити цим не можна ні за яких обставин.

КОНТРАСТ ПОТВОРНОГО І ПРЕКРАСНОГО У ТВОРІ ГОФМАНА «МАЛЮК ЦАХЕС»

Кожна сторінка творчості великого німецького романтика — це при­страсна боротьба прекрасної душі поета з ницим, потворним світом. Свою особисту долю Гофман бачив як частину загальної долі «маленьких лю­дей», що стояли на порозі подвійного буття: між мізерними ділами і ве­ликими ілюзіями. Оточуюче хронічне убогство, атмосфера філістер-ства приводили до неприйняття дійсності. Порятунок від духовно

538

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

обмеженого, порожнього, сірого життя автор знаходить у романтичних мріях, у мистецтві, що є єдиною суверенною частиною людського духу.

У казці-новелі «Малюк Цахес» перед нами дійсніть постає в образі країни, де введено «просвітництво». Гофман викриває за допомогою все­владної іронії химерну велич великих князів, гофмаршалів, широко ви­користовуючи засоби фантастичного гротеску. Це лялькова держава, де все схоже на безглуздий маскарад, усі ниточки якого тримає потвора — карлик Цахес. Народившись потворою, він завдяки милості феї має три магічні волосинки, які роблять його в очах інших людей мудрим і пре­красним. Присвоївши собі чужий труд, славу, кохання, він стає першою особою у країні. Це всевладний міністр, кавалер ордена зеленого тигра з двадцятьма ґудзиками. Отже, духовна і фізична потвора Цахес є серце­виною філістерського світу. Гофман і подає його в карикатурно-комічно­му, зниженому плані.

Філістерство в науці символізує комічна постать професора Моша Терпіна, «апостола механізації життя», що вивчає «птахів і тварин у смаженому вигляді».

Ляльковому механічному світу протистоїть романтичний мрійник Бальтазар, який шукає порятунок від порожнечі філістерського існуван­ня у поезії, в радісній симфонії природи. Це ідеальний світ, де живуть гар­монія, свобода. Бальтазар уособлює митця, а не філістера, на яких по­ділив світ Гофман. І саме йому відкриває таємницю влади жахливої по­твори Цахеса мудрий Проспер Альпанус. Тільки Бальтазар може звільни­ти світ від ницості, бо він «обдарований внутрішньою музикою». Саме він розповідає світові про кохання солов’я та червоної троянди, бо здатен бачити таємниці природи.

Як у справжній казці, тут перемагає Добро. Цахес гине, опинившись у срібному горщику. У чому ж загадка його долі?

Фея жорстоко помилилася, вважаючи, що «зовнішний прекрасний дар проросте і в твоїй душі. Але внутрішній голос не прокинувся. Твій косний, життєво неспроможний дух не зміг піднестися, ти не відділявся від ницості».

Отже, життєтворчий дух — це дух митця, а філістерство є лише по­творність справжнього життя. Саме це доводить нам казка-новела вели­кого романтика, який став одним із провідників людства в його духов­них блуканнях.