Чи хотів би я, щоб моїм другом став дік сенд із роману жуля верна «п’ятнадцятирічний капітан»?

Дік Сенд — сирота, виховувався в дитячому будинку. Навіть ім’я він одер­жав на честь жалісливого перехожого, котрий його знайшов, а прізвище йому дали на згадку про місце, де його знайшли. Хлопчик був розумним, у чотири роки вже вмів читати, писати і рахувати. У вісім років він пішов юнгою на корабель, де так добре себе зарекомендував, що капітан Хелл познайомив його з власником судна Велдоном, і той віддав хлопця до школи.

У п’ятнадцять років Дік ступив на палубу одного з кращих кораблів Велдона «Пілігрим» новачком-матросом. Він виявився дуже вправним моряком, розумним, тому коли капітан вирушив на полювання за китом, то доручив корабель саме Діку Сенду.

Трапилося нещастя: капітан разом із моряками у шлюпці загинув. І Дік бере усю відповідальність за життя команди й пасажирів на себе. Йому довелося пережити і катастрофу судна, і жорстокий обман Негору, і страшну подорож по африканських джунглях та болотах. Але він мало думав про себе, уболіваючи за долю місіс Велдон, маленького Джека та інших своїх друзів. Кмітливість, витривалість, мужність і відповідальність, а також добрий друг допомогли Дікові врятувати себе й інших.

Як добре, коли поряд є така людина: вона завжди допоможе. Тому я б дуже хотів мати такого друга, як Дік Сенд.

7 КЛАС

У сьомому класі на уроках зарубіжної літератури вдосконалюються вміння розрізняти й оцінювати риси літературних героїв, висловлювати власну думку про них, давати письмово розгорнуту відповідь на постав­лене питання. Учні вчаться визначати ідейно-художню роль елементів сюжету (експозиції, зав’язки, кульмінації, розв’язки) та засобів худож­ньої виразності (тропів) у творі. Особлива увага приділяється характе­ристиці та порівнянню тематики й проблематики, сюжету і героїв різних творів. Як вид письмової роботи у сьомому класі пропонується і скла­дання складного плану характеристики образів, роздуму над проблема­ми, порушеними у художньому творі. Основним жанром твору у сьомо­му класі стає твір-роздум. Теми, які пропонуються у сьомому класі, зорієнтовані на розкриття ідейного змісту та проблематики художнього твору, формування навичок самостійного аналізу.

«РАМАЯНА» ЯК ЗРАЗОК ДАВНЬОГО ГЕРОЇЧНОГО ЕПОСУ

Літературознавчий термін «епос» походить від грецького «розповідь». Індійці називали «Рамаяну» — перший власне літературний твір — «пер­шою поемою», а її ймовірного автора Вальмікі — першим поетом.

У «Рамаяні» розповідається про сина царя Айодг’ї — Раму, його ге­роїчні подвиги та шляхетні вчинки. В образі Рами давні індійці втілили свої уявлення про справедливість, сили кохання й добра.

Рама з юності вирізнявся красою, мудрістю, силою і хоробрістю. Його дружиною стала прекрасна царівна Сіта. Рама здобув право одружитися з Сітою, коли переміг у змаганні інших царевичів і царів — тільки йому вдалося зігнути міцний і величезний лук батька Сіти — царя Джанаки. Цей лук мав чарівні властивості, бо подарував його цареві сам бог Шива. Довгі роки Рама і Сіта жили щасливо. І ось цар Дашарахта вирішив про­голосити Раму своїм спадкоємцем і передати йому царську владу. Дізнав­шись про це, друга дружина царя Дашарахти Кайкеї нагадала чоловікові, що той дав їй колись обіцянку виконати два її бажання. Тепер вона хоті­ла, щоб цар відправив Раму на чотирнадцять років у вигнання, а спадкоє­мцем проголосив її сина — Бхарату. Горю царя Дашарахти не було меж, але Рама сам змусив батька дотримати своє слово і пішов у вигнання. Разом із Рамою добровільно пішли його дружина Сіта та брат Лакшма-на. Цар Дашарахта не зміг витримати розлуки з улюбленим сином Ра­мою і помер. Трон мав посісти Бхарата. Але той не вважав, що має на це право, тому подався до лісу, де жили відлюдниками Рама, Сіта і Лакшма-на, щоб запропонувати законному спадкоємцеві трон. Друзі і родичі ра­дили Рамі пристати на пропозицію брата. Але Рама вирішив бути вірним пам’яті батька і до кінця виконати його волю. Бхарата змушений був по­вернутися в столицю без Рами, але на знак того, що він не вважає себе законним царем, поставив на трон сандалі Рами.

504

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

Рама і Лакшмана берегли спокій лісних відлюдників, перебили багато лісових чудовиськ. Одного разу Лакшмана відрізав вуха і ніс у чудовиська Шурпанакхи, жінки-ракшаси, яка хотіла вбити Сіту. Шурпанакха поскар­жилася своєму братові, десятиголовому демону Равані, володареві остро­ва Ланки. Равана, дізнавшись про красу Сіти, викрав її у Рами і переніс на своїй летючій колісниці на острів Ланку. Там він намагався спокусити Сіту розкішшю та багатством, якщо вона стане його дружиною. Але Сіта зали­шається вірною Рамі. Равана ув’язнює її і загрожує їй смертю, якщо Сіта через дванадцять місяців не змінить свого рішення.

Рама розшукав і визволив Сіту, вбивши Равана. Смерть Равана озна­чає перемогу Рами над силами зла. Однак у присутності багатьох тисяч свідків Рама відштовхує від себе Сіту і говорить, що підозрює її у не­вірності. Сіта кидається у вогонь, але вогонь не шкодить Сіті, а з полум’я піднімається бог вогню Агні і переконує Раму у невинності Сіти. Рама пояснює, що сам був переконаний у вірності Сіти, але хотів, щоб у тому переконалося все військо.

Після примирення із Сітою Рама повертається в Айодх’ю, де Бхарата з радістю поступається йому троном. Але на цьому випробування Рами і Сіти не закінчуються. Одного разу дійшла до Рами чутка, що народ не вірить у доброчесність Сіти і побоюється, що це погано вплине на всіх жінок країни. Рама змушений підкоритися волі народу і наказув Лакш-мані відвести Сіту в ліс, до відлюдників. Сіта стійко сприймає новий удар долі, її приймає під свою опіку відлюдник Вальмікі. У його лісовій хижі у Сіти народилися двоє синів — Куша і Лава. Вальмікі виховав їх, а коли вони підросли, навчив їх розповідати поему про Раму, яку сам склав. Одного разу вони розповіли цю поему під час жертвоприношення у при­сутності самого Рами. Рама впізнав своїх синів і послав за Сітою та Вальмікі, знову підтвердив чистоту і вірність дружини Рами, але Рама ще раз захотів, щоб Сіта довела це перед усім народом. Сіта закликала мати-землю бути її свідком, і земля, на прохання Сіти розступилася і по­глинула вірну дружину Рами. Тільки після смерті на небесах Рама і Сіта з’єдналися навіки.

У поемі багато монологів героїв, в яких відбиваються їхні почуття і думки. Тугою за втраченим коханням, надіями, що не справдилися, ви­значаються майже всі монологи головних героїв поеми. Автор майстерно використовує описи природи, які допомагають розкрити почуття героїв. У поемі подаються розгорнуті описи різних пір року, зміна яких є симво­лом оновлення життя. Описи природи наче подані очима героїв і переда­ють їхній настрій. Так, Рама, шукаючи Сіту, приходить весною на берег озера Пампи. Чисті воді озера сяють у сонячному світлі, як коштовне ка­міння; яскраві квіти, зелена трава здаються барвистим килимом. Але в душі Рами ці прекрасні краєвиди тільки посилюють тугу за коханою. І яскраві барви пейзажу зливаються в його уяві в картину весняної пожежі. Червоні квіти здаються йому гарячим вугіллям, жовте листя — полум’ям.

7 КЛАС

505

Але природа може зменшити страждання, вона — найбільше благо, дарова­не людині. Так, коли Рама і Сіта разом ідуть у вигнання, перед ними наче уперше відкривається краса природи, яка примушує героя забути те, що він втратив, виконуючи батьківську волю.

Художня досконалість поеми, її емоційна напруженість забезпечили «Рамаяні» довге життя і любов індійського народу. Рама став одним із найулюбленіших героїв Індії. Цей образ став для індійців символом людських чеснот.

«ПІСНЯ ПРО РОЛАНДА» ЯК ЗРАЗОК СЕРЕДНЬОВІЧНОГО ГЕРОЇЧНОГО ЕПОСУ

Художні досягнення культури Середньовіччя відбилися в героїчному епосі різних народів. Кожен народ мав свій епос, який ґрунтувався на творах усної творчості і відображав інтереси народностей, які формува­лися у цей час. Боротьба проти іноземців та іновірців за батьківщину — провідна тема і французького епосу «Пісня про Роланда», і німецького «Пісня про Нібелунгів», і іспанського «Пісня про мого Сіда», і слов’янсь­кого «Слово о полку Ігоревім».

У «Пісні про Роланда» розповідається про похід Карла Великого проти басків у 778 році. Майже чотири століття пісні, присвячені подіям цього по­ходу, передавалися по пам’яті. За цей час реальні історичні факти набули нового осмислення під впливом подій ХІ—ХІІ ст. Нетривалий похід Карла перетворився на багаторічну війну проти сарацин за рідну землю і за утвер­дження християнської віри. Не тільки відвага та мужність визначають най­важливіші риси головних героїв Карла Великого та Роланда. Вони виступа­ють і як поборники державних інтересів, і як захисники християнства.

ІСТОРИЧНА ПРАВДА ТА ВИГАДКА В СЕРЕДНЬОВІЧНОМУ ЕПОСІ «ПІСНЯ ПРО РОЛАНДА»

В історії кожного народу є свої герої. І більшою мірою це воїни-за-хисники. Їм приписуються ідеальні риси характеру й ідеальні вчинки. Ними пишаються, їх наслідують, про них переповідають. А щодо героїч­ного епосу, то славні подвиги воїнів-захисників знайшли свої відгуки в по­дальшій творчості талановитих нащадків.

На жаль, література Середньовіччя не могла дійти до нащадків у пов­ному обсязі. Але невмирущі зразки й досі вражають своєю досконалістю.

Героїчний епос епохи Середньовіччя зберігся краще, ніж інші жанри, бо розповсюджувався він дружинними співцями. У більш пізні роки Середньо­віччя епос записувався й доходив до нащадків в опрацьованому вигляді.

Література Середньовіччя найбільш яскраво представлена французь­ким героїчним епосом. Справа в тому, що на території сучасної Франції жили племена галлів, які, після завоювання їх римлянами, почали швид­ко розвивати культуру. Але згодом ще одні завойовники, французькі, змішалися з цими племенами, прийнявши їх більш високу культуру. Саме

506

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

тому з усіх героїчних епосів Європи найбільш значимим став французький епос, який зберігся у вигляді поем.

Вершиною французького героїчного епосу є поема «Пісня про Ролан­да», яка увійшла до «Королівського циклу».

Складена близько тисяча сотого року на основі народного героїчного епосу, вона дійшла до нас у кількох записах, найкращий з яких — оксфорд­ський рукопис.

Сюжет поеми має історичну основу: у сімсот сімдесят восьмому році Карл Великий на прохання одного мусульманського володаря втрутився у чвари іспанських маврів. Похід був невдалим. Повертаючись додому вузькою гірською дорогою, ар’єргард французів зазнав ворожого нападу з боку місцевих басків, яких так і не вдалося покарати.

Із моменту цієї події минуло більше трьохсот років, поки з’явилась поема. Тому у творі, як і в народній творчості, історичні факти й події по­ступово переплелися з поетичною вигадкою.

«Пісня про Роланда» починається з оспівування перемог Карла Ве­ликого в Іспанії, хоча насправді ми знаємо, що він мав там свої інтереси. За сім років війни з сарацинами Карл завоював усі сарацинські міста. Крім Сарагоси, де сарацинський цар Марсилій, зібравшись зі своїми васала­ми, радився, як позбутися франків.

Марсилія автор поеми показує людиною безчесною, оскільки той брехливо клянеться Карлу у вічній дружбі та обіцяє прийняти христи­янство й охрестити всіх підданих. Карл, з точки зору автора,— людина принципова й порядна. Причому, з позицій того часу Карл не вважаєть­ся загарбником, оскільки мета його походів благородна — охрестити му­сульманське поселення Іспанії.

У змісті поеми відбилися важливі протиріччя Середньовічної Франції. По-перше, країну терзали внутрішні феодальні чвари, по-друге — країні загрожувала іноземна навала, по-третє, у десятому столітті загострилася боротьба між християнською Європою та мусульманським Сходом. Але дійсною причиною хрестових походів було бажання пограбувати багаті мусульманські країни. Та в очах народу вчинки християн сповнені бла­городства, так як і їх мета. Тому Карл повірив брехливим запевненням Марсилія й повернув своє військо.

Визвольний пафос твору протиставляється феодальному егоїзму Марсилія й зрадництву Ганелона. Саля Ганелон, посланець Карла, вия­вився зрадником, увійшовши у змовницьку брехню Марсилія. Ганелон винен у смерті свого пасинка Роланда, який очолював двадцятитисяч-ний ар’єргард франків під час підступного нападу чотирьохсоттисячного ворожого війська.

Ганелон — не випадковий зрадник, а типовий приклад феодальної не­покірності. Він керується власними інтересами і спричиняє загибель де­сятків тисяч співвітчизників. Автор твору, як передова людина свого часу, розуміючи необхідність державної єдності, засуджує феодальне свавілля

7 КЛАС

507

й уславлює патріотизм франків, адже боротьба французів з арабськими заво­йовниками ототожнювалася з релігійним подвигом.

До речі, «божественну» місію франків автор показує через вигадані небесні знамення. Так, на прохання франків бог продовжив день, а само­го короля від смертельної рани зцілив архангел Гавриїл.

Вигадкою є і вік короля, у творі йому двісті років, а під час походу було лише тридцять шість. Мабуть, це пов’язане з тим, що вік асоціюєть­ся з мудрістю й розсудливістю.

Перебільшено також і мужність Роланда, коли він, смертельно пора­нений, наганяє жах на ворогів. У творі розкриваються доблесть і духовна краса героя:

«Мій добрий меч, о Дюрандале вірний, Коли я вмру, ти більше не потрібний! А скільки битв з тобою виграв я, А скільки царств завоював тобою, Для імператора з сідою бородою! Ти не потрапиш в руки боягузам,— Тобою володів такий васал, Яких не зна вже Франція-краса!»

Для висвітлення образу героя перебільшено також кількість військ, які зітнулися в ущелині. Вигаданою є не лише кількість сарацинів, а і кіль­кість франків. Це надає більшої ваги перемозі французів і слави їхньому ватажкові:

Роланд почув себе в обіймах смерті — Смертельний холод в голові і серці. Лягає під ялину ниць Роланд, Притис до серця меч і Оліфант. Він ліг обличчям до країни маврів, Щоб Карл сказав своїй дружині славній, Що граф Роланд умер — та переміг.

Поєднання історичної правди та вигадки у поемі «Пісня про Роланда», гіперболізація сили і хоробрості героя та жорстокості і підступності ворогів є традиційним фольклорним засобом, властивим не лише літературі Західної Європи, а й літературі Київської Русі. Отже, знайомлячись із «Піснею про Роланда», мимохіть проводиш паралель зі «Словом о полку Ігоревім», адже твори ці було створено в одну історичну епоху. Ще однією спільною рисою є те, що проблема «авторства» багатьох творів тієї доби є полемічною.

Важливим залишається те, що поеми епохи Середньовіччя є гідним пам’ятником героїчного подвигу в ім’я батьківщини.

ІСТОРІЯ АНГЛІЇ ОЧИМА ВИДАТНОГО РОМАНІСТА В. СКОТТА

(За романом «Айвенго») «Айвенго» — роман про далеке минуле. Усе те, про що в ньому розпо­відається, відбувалося в XII столітті, точніше — в 1190-ті роки, на які

508

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

припадає закінчення царювання Річарда Левове Серце. З часу битви при Гастінгсі (1066 р.), у результаті якої норманський герцорг Вільгельм За­войовник одержав перемогу над англосакськими військами і королем Га­рольдом, пройшло вже сто тридцять років. Нормани заволоділи Англією, але ворожнеча між ними і саксами не припинилася. Національні проти­річчя ускладнювалися соціальними — між кріпаками та феодалами. У країні точилася боротьба за централізацію королівської влади: це було необхідно для приборкання феодалів, припинення ворожнечі між земле­власниками, для досягнення єдності країни. Ус і ці складні процеси й відоб­ражені Вальтером Скоттом.

Письменник прагнув «відобразити побут старої Англії», «викликати інтерес до її легенд і звичаїв». Джерелом відомостей про епоху Річарда I для нього послужили старовинні літописи. Автор свідомо «змішував прав­ду з вигадкою», намагаючись зробити свою розповідь захоплюючою, але ніколи не виходив за межі достовірності.

Період, про який іде мова в романі, В. Скотт визначав як час, «відзна­чений різкими протиріччями між саксами, які обробляють землю, і нор­манами, які володіли цією землею як завойовники і не бажали ні змішу­ватися з переможеними, ні визнавати їх людьми своєї породи».

Королю Річарду доводиться вести боротьбу проти непокірних баронів, герцогів та графів. На його боці виступають міщани, зацікавлені в роз­витку торгівлі та ремесел, його підтримують селяни, що страждають від міжусобиць, у королівське військо приходять і люди, подібні до Айвен­го,— малоземельні або позбавлені спадку феодали.

Становище в країні ще більше ускладнюється, коли Річард залишає Англію, щоб взяти участь у Третьому хрестовому поході, і потрапляє в по­лон. У цей час владу бере до рук його брат принц Джон і разом із нор­манською знаттю безчинствує, утискує та принижує саксів.

На сторінках роману змальовані всі прошарки середньовічної Англії: і саксонська знать (Альтестан, Седрик, його син Айвенго, леді Ровена), і норманські лицарі (Фрон де Беф, де Мальвуазен, де Брасі), і духовен­ство (абат Ейлир, храмовник де Буагильбер, селянин-монах Тук), і селя­ни (раби Седрика Вамба і Гурт), і йомени-розбійники, очолювані відваж­ним Локслі — прообразом Робіна Гуда — і багатий єврей Ісаак з дочкою Ребеккою, і сам король Річард Левове Серце.

Епоха раннього середньовіччя показана в «Айвенго» в усій її суво­рості. Лицарські замки перетворювалися в розбійницькі гнізда, лютува­ла інквізиція (Лука Бомануар вчинив суд над Ребеккою, оголосив її «відьмою» і хотів спалити на вогнищі), а селяни були безправні й дове­дені до убозтва. Вони говорили: «У нас залишилося лише тільки повітря, яким ми дихаємо; та і його у нас не відняли тому тільки, що інакше ми не були б здатні виконати роботу, яку навалили на наші плечі...»

Уже на початку роману письменник підкреслює контраст між кра­сою природи «веселої Англії» й умовами життя народу.

7 КЛАС

509

Отже, роман В. Скотта «Айвенго» допомагає багато дізнатися про старовинну Англію, зрозуміти й відчути історію. Він утверджує дум­ку про те, що необхідно об’єднати країну під рукою сильного і спра­ведливого короля.